Text 6
ВІРШ 6
Devanagari
Деванагарі
आत्मा प्रियोऽर्थो भगवाननन्त: ।
तं निर्वृतो नियतार्थो भजेत
संसारहेतूपरमश्च यत्र ॥ ६ ॥
Text
Текст
ātmā priyo ’rtho bhagavān anantaḥ
taṁ nirvṛto niyatārtho bhajeta
saṁsāra-hetūparamaś ca yatra
а̄тма̄ прійо ’ртго бгаґава̄н анантах̣
там̇ нірвр̣то нійата̄ртго бгаджета
сам̇са̄ра-хетӯпарамаш́ ча йатра
Synonyms
Послівний переклад
evam — thus; sva-citte — in one’s own heart; svataḥ — by His omnipotency; eva — certainly; siddhaḥ — fully represented; ātmā — the Supersoul; priyaḥ — very dear; arthaḥ — substance; bhagavān — the Supreme Personality of Godhead; anantaḥ — the eternal unlimited; tam — unto Him; nirvṛtaḥ — being detached from the world; niyata — permanent; arthaḥ — the supreme gain; bhajeta — one must worship; saṁsāra-hetu — the cause of the conditioned state of existence; uparamaḥ — cessation; ca — certainly; yatra — in which.
евам — таким чином; сва-чітте — у своєму серці; сватах̣ — завдяки Своїй всемогутності; ева — безперечно; сіддгах̣ — повністю представлений; а̄тма̄—Наддуша; прійах̣— дуже дорогий; артгах̣ — дійсність; бгаґава̄н — Верховний Бог-Особа; анантах̣ — вічний і безмежний; там — Йому; нірвр̣тах̣ — без прив’язаности до світу; нійата — постійний; артгах̣ — найвище досягнення; бгаджета — треба поклонятися; сам̇са̄ра-хету — причини зумовленого існування; упарамах̣ — припинення; ча — безперечно; йатра — в кому.
Translation
Переклад
Thus being fixed, one must render service unto the Supersoul situated in one’s own heart by His omnipotency. Because He is the Almighty Personality of Godhead, eternal and unlimited, He is the ultimate goal of life, and by worshiping Him one can end the cause of the conditioned state of existence.
Утвердившись у такій свідомості, людина повинна служити Наддуші, що силою Своєї всемогутности перебуває в кожному серці. Наддуша — це Всемогутній Бог-Особа, вічний і безмежний, а тому Він найвища мета життя. Поклоняючись Йому, можна усунути причину свого зумовленого існування.
Purport
Коментар
As confirmed in Bhagavad-gītā (18.61), the Supreme Personality of Godhead Śrī Kṛṣṇa is the all-pervading omnipresent Supersoul. Therefore one who is a yogī can worship only Him because He is the substance and not illusion. Every living creature is engaging in the service of something else. A living being’s constitutional position is to render service, but in the atmosphere of māyā, or illusion, or the conditional state of existence, the conditioned soul seeks the service of illusion. A conditioned soul works in the service of his temporary body, bodily relatives like the wife and children, and the necessary paraphernalia for maintaining the body and bodily relations, such as the house, land, wealth, society and country, but he does not know that all such renderings of service are totally illusory. As we have discussed many times before, this material world is itself an illusion, like a mirage in the desert. In the desert there is an illusion of water, and the foolish animals become entrapped by such an illusion and run after water in the desert, although there is no water at all. But because there is no water in the desert, one does not conclude that there is no water at all. The intelligent person knows well that there is certainly water, water in the seas and oceans, but such vast reservoirs of water are far, far away from the desert. One should therefore search for water in the vicinity of seas and oceans and not in the desert. Every one of us is searching after real happiness in life, namely eternal life, eternal or unlimited knowledge and unending blissful life. But foolish people who have no knowledge of the substance search after the reality of life in the illusion. This material body does not endure eternally, and everything in relation with this temporary body, such as the wife, children, society and country, also changes along with the change of body. This is called saṁsāra, or repetition of birth, death, old age and disease. We would like to find a solution for all these problems of life, but we do not know the way. Herein it is suggested that anyone who wants to make an end to these miseries of life, namely repetition of birth, death, disease and old age, must take to this process of worshiping the Supreme Lord and not others, as it is also ultimately suggested in the Bhagavad-gītā (18.65). If we at all want to end the cause of our conditioned life, we must take to the worship of Lord Śrī Kṛṣṇa, who is present in everyone’s heart by His natural affection for all living beings, who are actually the parts and parcels of the Lord (Bg. 18.61). The baby in the lap of his mother is naturally attached to the mother, and the mother is attached to the child. But when the child grows up and becomes overwhelmed by circumstances, he gradually becomes detached from the mother, although the mother always expects some sort of service from the grown-up child and is equally affectionate toward her child, even though the child is forgetful. Similarly, because we are all part and parcel of the Lord, the Lord is always affectionate to us, and He always tries to get us back home, back to Godhead. But we, the conditioned souls, do not care for Him and run instead after the illusory bodily connections. We must therefore extricate ourselves from all illusory connections of the world and seek reunion with the Lord, trying to render service unto Him because He is the ultimate truth. Actually we are hankering after Him as the child seeks the mother. And to search out the Supreme Personality of Godhead, we need not go anywhere else, because the Lord is within our hearts. This does not suggest, however, that we should not go to the places of worship, namely the temples, churches and mosques. Such holy places of worship are also occupied by the Lord because the Lord is omnipresent. For the common man these holy places are centers of learning about the science of God. When the temples are devoid of activities, the people in general become uninterested in such places, and consequently the mass of people gradually become godless, and a godless civilization is the result. Such a hellish civilization artificially increases the conditions of life, and existence becomes intolerable for everyone. The foolish leaders of a godless civilization try to devise various plans to bring about peace and prosperity in the godless world under a patent trademark of materialism, and because such attempts are illusory only, the people elect incompetent, blind leaders, one after another, who are incapable of offering solutions. If we want at all to end this anomaly of a godless civilization, we must follow the principles of revealed scriptures like the Śrīmad-Bhāgavatam and follow the instruction of a person like Śrī Śukadeva Gosvāmī who has no attraction for material gain.
ПОЯСНЕННЯ: «Бгаґавад-ґіта» (18.61) підтверджує, що Верховний Бог-Особа Шрі Крішна — це всепронизуюча всюдисуща Наддуша. Отже йоґ поклоняється тільки Йому, тому що Він — дійсність, а не ілюзія. Кожна жива істота комусь служить. Це її природне становище — служити; проте, потрапивши під вплив майі (ілюзії), тобто в зумовленому стані, вона бажає служити ілюзії. Зумовлена душа служить своєму тлінному тілу, родичам цього тіла — дружині та дітям, а також усьому, що потрібне для підтримання тіла й родичів: дому, землі, багатству, громаді та країні. Зумовлена душа не розуміє, що все її служіння — повна ілюзія. Як ми вже багато разів пояснювали, цей матеріальний світ являє собою ілюзію, подібну до міражу в пустелі. У пустелі іноді виникає ілюзія водойми, і дурні тварини, обмануті ілюзією, мчать до цієї водойми серед пустелі, хоча насправді там немає ніякої води. Однак брак води в пустелі ще не означає, що води не існує зовсім. Розумна людина прекрасно знає, що вода безперечно існує — в океанах, у морях, — одне що ці величезні водойми лежать дуже далеко від пустелі. Отже, води треба шукати у морях та океанах, а не в пустелі.
Всі ми шукаємо справжнього щастя, тобто вічного життя, вічного, або безмежного, знання та нескінченного блаженства. Але люди без розуму, які нічого не знають про істинну суть речей, шукають реальности в ілюзії. Матеріальне тіло приречене вмерти, і, коли ми змінюємо його, разом з ним ми змінюємо і все з ним пов’язане — дружину, дітей, громаду, країну. Це називається самсара, круговорот народжень та смертей, старости та хвороб. Нам хочеться знайти розв’язок на всі ці проблеми життя, але ми не знаємо як. Якраз це і пояснює даний вірш. Тут сказано, що, якщо людина хоче покласти край цим стражданням — вирватися з круговороту народжень, смертей, старости та хвороб, — вона повинна поклонятися Верховному Господеві і нікому іншому. Це саме радить один із заключних віршів «Бгаґавад- ґіти» (18.65). Якщо ми взагалі бажаємо усунути причину нашого зумовленого існування, ми повинні поклонятися Господеві Шрі Крішні, що з природної любови до всіх живих істот, Своїх невід’ємних часток, перебуває в кожному серці (Б.-ґ. 18.61). Поки немовля на руках у матері, воно відчуває природну прив’язаність до матері, а мати так само прив’язана до дитини. Однак коли дитина виростає, під тиском обставин вона поступово втрачає прив’язаність до матері, хоча мати завжди сподівається від своєї дорослої дитини допомоги і, незважаючи на її забутливість, так само любить її. Аналогічно, ми всі невід’ємні частки Господа, і тому Господь завжди нас любить і весь час старається повернути нас додому, до Бога. Однак ми, зумовлені душі, не звертаємо на Нього ніякої уваги і воліємо натомість з головою поринути в ілюзорні тілесні стосунки. Отож нам треба виплутатись із тенет усіх ілюзорних стосунків у цьому світі і намагатись відродити стосунки з Господом, стараючись служити Йому, найвищій істині. Насправді ми всі шукаємо Господа, як дитина шукає матері. Але щоб знайти Його, Верховного Бога- Особу, немає потреби нікуди йти, тому що Господь перебуває в нашому серці. Це, однак, не означає, що не треба відвідувати місць поклоніння, тобто храмів, церков чи мечетей. Господь перебуває і в цих святих місцях поклоніння, тому що Він всюдисущий. Для простої людини ці святі місця грають роль центрів науки про Бога. Однак коли храми бездіяльні і в них не вчать про Бога, люди втрачають до них цікавість, і внаслідку більшість людей поступово стає атеїстами. Так виникає безбожна цивілізація. Така пекельна цивілізація штучно роздмухує в людях матеріальні запити, і життя стає нестерпне для всіх. Безголові вожді безбожної цивілізації під фанфари матеріалізму розробляють найрізноманітніші плани досягнути миру та процвітання в атеїстичному суспільстві. Але всі ці старання ілюзорні і приречені на невдачу, отож люди знову й знову вибирають собі лідерів, однаково сліпих, безпорадних і нездатних розв’язати жодних проблем. Якщо ми бажаємо позбутися цієї спотвореної безбожної цивілізації, ми повинні виконувати настанови тих, кого не цікавлять матеріальні речі, як ось Шрі Шукадеви Ґосвамі.