Skip to main content

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ

ГЛАВА 38

Байдужість і розлука

Безразличие и разлука

Великий відданий Уддгава якось написав до Крішни листа такого змісту: «Любий Крішно, я простудіював усі філософські книги та вірші Вед, що стосуються мети життя, й завдяки цьому зажив певного визнання як людина освічена. Однак попри мою репутацію освіченої людини моє знання мені ні до чого, тому що я, втішаючись цим сяйвом, не здолав скласти ціни сяйву, яке випромінюють нігті пальців на Твоїх ногах. Отож що швидше мої гордощі й знання Вед щезнуть, то ліпше!» Це — приклад байдужости відданого.

Однажды великий преданный Уддхава написал Кришне: «Дорогой Господь, я только что закончил изучение всевозможных философских трактатов и ведических стихов, повествующих о цели жизни, тем самым заслужив репутацию человека ученого. И все же, несмотря на то что я слыву ученым, все мои знания ничего не стоят, потому что, наслаждаясь сиянием ведического знания, я неспособен постичь сияние, исходящее от ногтей на пальцах Твоих ног. Поэтому чем скорее придет конец моей гордости и моему знанию Вед, тем лучше!». Это пример безразличия.

Інший відданий, надзвичайно стурбований, висловив свої почуття так: «Мій розум дуже непевний, і тому я не здатний зосередитися на Твоїх лотосових стопах. Це для мене — велика ганьба, і, знаючи це, я цілу ніч не сплю: сон тікає від мене через цю мою величезну ваду».

Другой преданный, охваченный беспокойством, восклицал: «Мой ум так непостоянен, и потому я не могу сосредоточиться на Твоих лотосных стопах. От сознания своей ущербности меня гложет стыд, и я всю ночь не могу уснуть, досадуя на свою немощь».

У «Крішна-карнамріті» Білваманґала Тгакура пояснює свою тривогу так: «Любий Господи, в усіх трьох світах немає нічого чудовішого, як бачити Тебе неслухняною дитиною. А що з усіх неслухів Ти — найперший, то Тобі нескладно зрозуміти мене з моїм непостійним розумом. Це — наша з Тобою таємниця. Тому мені цікаво одне — як мені зосередитись на Твоїх лотосових стопах».

В «Кришна-карнамрите» Билвамангала Тхакур так описывает свою непоседливость: «О мой Господь, Твоя шаловливость и непоседливость в детстве — самое прекрасное, что есть в трех мирах. Тебе ли не знать, что такое непоседливость? Поэтому Тебе нетрудно понять метания моего ума. Они ведомы нам обоим. Вот почему я одержим одним желанием — узнать, как сосредоточить свой ум на Твоих лотосных стопах».

Інший відданий виразив своє зухвальство словами: «Любий Господи, мушу зізнатися, що мої очі, дарма що я ниций і бридкий, хочуть кружляти навколо Твоїх лотосових стіп чорними осами».

Другой преданный проявил свою дерзость, сказав: «О мой Господь, забыв о своем низком положении, я должен признаться Тебе, что мои глаза, словно черные пчелы, хотят все время виться у Твоих лотосных стоп».

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.37) великий мудрець Нарада розповідає Махараджі Юдгіштгірі про Махараджу Прахладу, який був відданим від самого початку свого життя. Доказом природної відданости Прахлади служать його дії: він ще змалку замість бавитися з друзями завзято проповідував скрізь, уславлюючи Господа. Він не плигав і не бігав разом з іншими дітьми — він сидів спокійно, бо завжди перебував у трансі медитації на Крішну. Тому скверна матеріального світу не торкала його.

В «Шримад-Бхагаватам» (7.4.37) великий мудрец Нарада рассказывает Махарадже Юдхиштхире о Прахладе Махарадже, который был преданным Господа с самого рождения. Доказательством врожденной преданности Прахлады служит то, что даже маленьким ребенком он не принимал участия в играх своих сверстников, но пользовался любой возможностью, чтобы проповедовать славу Господа. Когда другие дети резвились, состязаясь в ловкости, он держался в стороне, так как всегда пребывал в трансе медитации на Кришну, и потому внешний мир не мог коснуться его.

Дальше твердження стосується до певного брахмани-відданого: «Цей брахмана дуже меткий та проворний. Але куди він так пильно вдивляється, не змигуючи? Здається, він скам’янів і став наче лялька. Гадаю, його полонила трансцендентна краса неперевершного флейтиста Шрі Крішни, і оце зараз через велике ваблення до Нього він топить очі в темну хмару, а думки його — про колір тіла Шрі Крішни». Це — приклад того, як відданий стає бездіяльним внаслідку екстатичної любови.

Вот что говорится об одном преданном-брахмане: «Этот брахман очень искусен во многих делах, однако непонятно, почему он смотрит вверх остановившимся взглядом. Кажется, что его тело застыло в неподвижности, словно он превратился в куклу. Это наводит меня на мысль о том, что он заворожен трансцендентной красотой виртуозного флейтиста, Шри Кришны, и из-за привязанности к Нему не может оторвать глаз от темного облака, своим цветом напоминающего тело Шри Кришны». Это пример того, как преданный может стать бездеятельным из-за своей экстатической любви.

У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.40) Прахлада Махараджа каже, що навіть дитиною, як він на повний голос проповідував про велич Господа, він танцював, наче безумець, що забув про сором. А іноді він, занурившись у роздуми про розваги Господа, починав імітувати ті розваги. Це — приклад того, як відданий стає подібний до безумця. А за великого мудреця Нараду кажуть, що в екстазі любови до Крішни він часами танцював голий, а часами все його тіло ціпеніло. Інколи він гучно реготав, іноді вигукував на повний голос, а то ще подовгу мовчав, часами ж видавалося, що він сильно захворів, хоча насправді був здоровий. Це — ще приклад того, як відданий в екстазі відданости скадається на безумця.

В «Шримад-Бхагаватам» (7.4.40) есть стих, в котором Прахлада Махараджа говорит, что еще в детстве, стоило ему начать громко прославлять Господа, как он пускался в пляс, словно лишенный стыда сумасшедший. Иногда, погрузившись в размышления об играх Господа, он принимался изображать их. Это пример того, как преданный может превратиться почти в сумасшедшего. Рассказывают также, что великий мудрец Нарада питал такую сильную экстатическую любовь к Кришне, что иногда танцевал обнаженным, а то вдруг застывал на месте в оцепенении. Он то громко смеялся, то кричал, то вдруг замолкал. Иногда казалось, что он страдает от какой-то болезни, хотя на самом деле он ничем не был болен. Это другой пример того, как в экстазе преданности человек становится похожим на сумасшедшего.

У книзі «Харі-бгакті-судгодая» сказано, що часами Прахлада Махараджа починав думати про те, що він не гідний наблизитися до Верховного Бога-Особи, і тоді занурювався в океан скорботи, і серце йому рвалося з болю. Він заливався сльозами і, наче непритомний, падав долі.

В «Хари-бхакти-судходае» говорится, что при мысли о том, что он недостоин приблизиться к Верховной Личности Бога, Прахлада Махараджа погружался в великое горе — в океан тоски. В этом состоянии он обливался слезами и падал наземь, словно лишившись чувств.

Учні одного великого відданого якось розмовляли між собою: «Любі наші духовні брати! Наш духовний вчитель, побачивши лотосові стопи Господа, кинувся у вогонь туги, і жар цього вогню вже майже висушив воду його життя. Якщо ми вливатимем нектар святого імені йому у вуха, лебідь його життя, можливо, знову оживе».

Ученики одного великого преданного однажды говорили между собой: «Дорогие духовные братья, когда видение лотосных стоп Господа скрылось от взора нашего духовного учителя, он бросился в костер скорби, и от жара этого костра влага его жизни почти высохла. Давайте же вольем в его уши нектар святого имени, чтобы оживить лебедя его жизни».

Коли Господь Крішна відбув до Шонітапури і там бився з Баною, сином Балі, й повідтинав йому руки, Уддгава — через розлуку з Крішною і ще тому, що ця битва не йшла йому з думок — перебував у стані заціпеніння і був ледве притомний.

Когда Кришна уехал в город Шонитапуру, чтобы сразиться с сыном Бали, Баной, и отсечь ему все его руки, разлученный с Кришной Уддхава, одолеваемый мыслями об этом поединке, оцепенел и впал в полуобморочное состояние.

Коли відданий чує до Верховного Бога-Особи неподільну любов, внаслідок його переживань у розлуці з Господом він може виявляти дальші ознаки: його лихоманить, тіло худне і сохне, сон його не береться, він стає байдужим, бездіяльним, виглядає хворим, безумним, непритомніє і навіть, буває, помирає.

У преданного, исполненного любви к Верховной Личности Бога, разлука с Господом может вызвать следующие симптомы: лихорадочное состояние, увядание, бессонницу, безразличие ко всему, бездеятельность, болезненный вид, сумасшествие, потерю сознания, а порой и смерть.

Стосовно лихоманки Уддгава якось сказав Нараді: «Великий мудрецю! Хай навіть лотос, який дружить з сонцем, змушує нас страждати, хай фосфоресцентний вогонь в океані обпікає нас, а Індівара, друг демонів, мучає нас, нам воно байдуже. Найгірше інше — в усіх цих випадках те, що є причиною наших страждань, нагадує нам про Крішну, і від того наша мука стає такою, що її несила терпіти!» Це — приклад гарячкового стану, який виникає у відданого внаслідок розлуки з Крішною.

Что касается лихорадочного состояния, то Уддхава как-то сказал Нараде: «О великий мудрец, лотос, друг солнца, может стать причиной наших несчастий; огонь в океане может вызвать жжение, а Индивара, друг демона, может причинить нам самые разные страдания, но само по себе все это еще не так страшно. Беда в том, что это напоминает мне о Кришне, причиняя невыносимые страдания!». Это пример лихорадочного состояния, вызванного разлукой с Кришной.

Було таке, що кількох відданих, які прийшли до Двараки побачити Крішну, не пустили в місто, і тоді вони сказали: «Любий Крішно, друже Пандав! Як лебедю любо бавитись між стебел водяних лілій, і він без води може загинути, так і ми хочемо бути тільки з Тобою. Тіло наше зсихається і в’яне, бо Ти недоступний для нас!»

Несколько преданных, которые пришли в Двараку повидаться с Кришной, но были остановлены у ворот, молвили: «Дорогой Кришна, друг Пандавов, как лебедь любит нырять среди водяных лилий и умрет, если его отлучить от воды, так и мы хотим только одного — быть с Тобой. Члены наши иссохли и увяли оттого только, что у нас отняли Тебя».

Царю Бахули, хоча він жив з усіма зручностями у палаці, ночі стали здаватися надзвичайно довгими й гіркими, і все те через розлуку з Крішною.

Царю Бахулы, несмотря на все удобства, которые были у него во дворце, из-за разлуки с Кришной ночи стали казаться слишком длинными и мучительными.

Цар Юдгіштгіра якось сказав: «Єдиним моїм родичем у всіх трьох світах є Крішна, колісничий Арджуни. Мій розум, коли розлучений з Його лотосовими стопами, шаленіє, і це триває почерез дні і ночі, так що я навіть не уявляю, де мені притулитися чи куди піти, щоб заспокоїти його». Це — інший приклад того, як відданого не береться сон.

Царь Юдхиштхира сказал однажды: «Кришна, колесничий Арджуны, — мой единственный родственник во всех трех мирах. Поэтому в разлуке с Его лотосными стопами я дни и ночи схожу с ума, не зная, куда себя деть и куда пойти, чтобы хоть немного успокоить свой ум». Это другой пример бессонницы.

Деякі з друзів-пастушків Крішни казали: «Любий Крішно, вороже демона Мури, поглянь-но на Рактаку, Свого слугу! Він, просто побачивши павичеве перо, відразу заплющив очі, а за те, щоб пасти корів, геть не дбає. Він покинув їх далеко на вигоні і забув навіть про те, що тримає в руках палку підганяти худобу». Так проявляється розумовий неспокій, викликаний розлукою з Крішною.

Как-то раз несколько пастушков, друзей Кришны, заметили: «Дорогой Кришна, враг демона Муры, обрати внимание на Своего слугу Рактаку. Стоило ему увидеть обыкновенное павлинье перо, как он закрыл глаза и перестал следить за пасущимися коровами. Он бросил их на дальнем пастбище и даже не удосужился взять посох, чтобы управлять стадом». Это один из примеров неуравновешенности, вызванной разлукой с Кришной.

Коли Господь Крішна відбув до столиці царя Юдгіштгіри, Уддгаву став палити вогонь розлуки з Ним. Піт з його тіла, що тіпалося наче в лихоманці, та сльози з очей котилися безнастанно, аж зрештою він цілий заціпенів.

Когда Господь Кришна уехал в столицу царства Юдхиштхиры, Уддхава был охвачен таким пламенем разлуки с Кришной, что с его горящего тела градом катился пот, а из глаз ручьями текли слезы.

Коли Шрі Крішна пішов з Двараки, щоб повернути самоцвіт С’ямантаку, Його довго не було у місті. Уддгаву це так пригнітило, що в нього виявилися усі ознаки хвороби. Незмірна екстатична любов до Крішни зробила Уддгаві у Двараці славу божевільного. На його превелике щастя, певного дня за ним остаточно закріпилася слава безумця. Те, що Уддгава збожеволів, мало практичне підтвердження: він пішов до пагорба Райватака, щоб добре роздивитися на скупчення чорних хмар. У великім збудженні він почав молитися до цих хмар, а свою велику радість він виражав, віддаючи їм поклони.

Когда Шри Кришна покинул Двараку, отправившись на поиски драгоценного камня Сьямантака, Он долго не возвращался домой. От разлуки с Кришной Уддхава впал в такое отчаяние, что у него появились симптомы болезни. Из-за своей переходящей все границы экстатической любви к Кришне Уддхава слыл в Двараке сумасшедшим. К его великому счастью, в этот день его репутация сумасшедшего утвердилась окончательно. Уддхава доказал, что он сумасшедший, отправившись на гору Раиватака, чтобы только взглянуть на сгустившиеся черные тучи. В умопомрачении он принялся возносить молитвы этим облакам и выражать свой восторг, падая перед ними ниц.

Уддгава повідомив Крішну: «Любий чільнику роду Яду! Твої слуги у Вріндавані не сплять ночей, думаючи про Тебе, а зараз усі вони знерухомлені полягали при березі Ямуни. Вони здаються мерцями, бо майже не дихають». Це — приклад втрати свідомости внаслідок розлуки з Крішною.

Как-то раз Уддхава сказал Кришне: «О глава рода Яду, от мыслей о Тебе Твои слуги во Вриндаване не могут заснуть ночью. Сейчас они лежат на берегу Ямуны почти парализованные, и кажется, что вот-вот умрут, так как еле дышат». Это пример потери сознания в разлуке с Кришной.

Певного разу Крішну повідомили: «Ти — саме життя жителів Вріндавани. Отож відколи Ти поїхав з Вріндавани, всі вони, що служать там Твоїм лотосовим стопам, тепер відчувають невимовну муку. Вони, наче озера з заростями лотосів у них, повисихали від страшного жару розлуки з Тобою». У наведеному тут прикладі жителів Вріндавани порівняно до озер з заростями лотосів, і озера ці укупі з лотосами життя тих відданих висихають від страшного жару розлуки з Крішною. І лебеді, яких порівнюють із життєвою силою жителів Вріндавани, теж більше не хочуть жити в тих озерах. Іншими словами, через незносимий жар лебеді покидають озера. Цю метафору використано для опису стану відданого, що перебуває в розлуці з Крішною.

Кришне однажды сказали: «Для жителей Вриндавана Ты дороже жизни. Поэтому с тех пор, как Ты покинул Вриндаван, все, кто служил Твоим лотосным стопам, испытывают невыносимые страдания. Это все равно, как если бы озера, поросшие лотосами, пересохли от палящего зноя разлуки с Тобой». В этой аллегории жителей Вриндавана сравнивают с озерами, поросшими лотосами. Палящий зной разлуки с Кришной высушил их, и лотосы их жизней увяли, поэтому лебеди, олицетворяющие собой жизненную силу обитателей Вриндавана, не хотят больше жить в этих озерах. Иначе говоря, палящий зной заставляет лебедей покинуть озера. Эта метафора передает состояние преданных, разлученных с Кришной.