РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
ГЛАВА ТРИДЕСЕТ И ОСМА
Байдужість і розлука
Безразличие и раздяла
Великий відданий Уддгава якось написав до Крішни листа такого змісту: «Любий Крішно, я простудіював усі філософські книги та вірші Вед, що стосуються мети життя, й завдяки цьому зажив певного визнання як людина освічена. Однак попри мою репутацію освіченої людини моє знання мені ні до чого, тому що я, втішаючись цим сяйвом, не здолав скласти ціни сяйву, яке випромінюють нігті пальців на Твоїх ногах. Отож що швидше мої гордощі й знання Вед щезнуть, то ліпше!» Це — приклад байдужости відданого.
Веднъж великият предан Уддхава написал на Кр̣ш̣н̣а: „Скъпи Кр̣ш̣н̣а, приключих с изучаването на всички философски книги и ведически шлоки, в които се описва целта на живота. Сега вече имам някакво име. Но въпреки славата знанията ми нямат стойност, защото докато се наслаждавах на сиянието на ведическото знание, не можах да оценя сиянието от ноктите на пръстите на нозете Ти. Затова колкото по-скоро се сложи край на гордостта ми и на ведическото ми знание, толкова по-добре!“. Това е пример за безразличие.
Інший відданий, надзвичайно стурбований, висловив свої почуття так: «Мій розум дуже непевний, і тому я не здатний зосередитися на Твоїх лотосових стопах. Це для мене — велика ганьба, і, знаючи це, я цілу ніч не сплю: сон тікає від мене через цю мою величезну ваду».
Един друг предан загрижено признал: „Умът ми е толкова неспокоен, не мога да го съсредоточа върху лотосовите Ти нозе. Тази неспособност ме кара да се срамувам и цяла нощ не мога да спя, защото съм като обезумял от тази слабост“.
У «Крішна-карнамріті» Білваманґала Тгакура пояснює свою тривогу так: «Любий Господи, в усіх трьох світах немає нічого чудовішого, як бачити Тебе неслухняною дитиною. А що з усіх неслухів Ти — найперший, то Тобі нескладно зрозуміти мене з моїм непостійним розумом. Це — наша з Тобою таємниця. Тому мені цікаво одне — як мені зосередитись на Твоїх лотосових стопах».
В Кр̣ш̣н̣а карн̣а̄мр̣та Билваман̇гала Т̣ха̄кура изразява неспокойствието си по следния начин: „О, Господи, палавата Ти момчешка възраст е най-прекрасното нещо в трите свята. Ти сам знаеш какво представлява това непослушание, затова лесно можеш да разбереш неспокойния ми ум. Ти и аз добре познаваме това. Аз просто копнея да узная как да съсредоточа ума си върху лотосовите Ти нозе“.
Інший відданий виразив своє зухвальство словами: «Любий Господи, мушу зізнатися, що мої очі, дарма що я ниций і бридкий, хочуть кружляти навколо Твоїх лотосових стіп чорними осами».
Друг предан дръзко казва: „О, Господи, независимо че съм толкова жалък, трябва да Ти призная, че очите ми са като черни оси, които копнеят да кръжат около лотосовите Ти нозе“.
У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.37) великий мудрець Нарада розповідає Махараджі Юдгіштгірі про Махараджу Прахладу, який був відданим від самого початку свого життя. Доказом природної відданости Прахлади служать його дії: він ще змалку замість бавитися з друзями завзято проповідував скрізь, уславлюючи Господа. Він не плигав і не бігав разом з іншими дітьми — він сидів спокійно, бо завжди перебував у трансі медитації на Крішну. Тому скверна матеріального світу не торкала його.
В Седма песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (4.37) великият мъдрец На̄рада разказва на Маха̄ра̄джа Юдхиш̣т̣хира за Прахла̄да Маха̄ра̄джа, който бил предан още от самото начало на живота си. Доказателство за вродената преданост на Прахла̄да било, че дори като малко дете той не играел с другите деца, а с въодушевление проповядвал величието на Бога. Докато децата се забавлявали и се надпреварвали да покажат ловкостта си, той кротко стоял настрани, защото постоянно се намирал в транса на медитацията върху Кр̣ш̣н̣а. Външният свят не можел да се докосне до него.
Дальше твердження стосується до певного брахмани-відданого: «Цей брахмана дуже меткий та проворний. Але куди він так пильно вдивляється, не змигуючи? Здається, він скам’янів і став наче лялька. Гадаю, його полонила трансцендентна краса неперевершного флейтиста Шрі Крішни, і оце зараз через велике ваблення до Нього він топить очі в темну хмару, а думки його — про колір тіла Шрі Крішни». Це — приклад того, як відданий стає бездіяльним внаслідку екстатичної любови.
За един предан бра̄хман̣а се казва: „Този бра̄хман̣а е вещ във всякакви дейности, но не мога да разбера защо гледа нагоре с втренчен поглед. Тялото му е застинало неподвижно, като че ли е някаква кукла. Състоянието му издава, че той е пленен от трансценденталната красота на опитния флейтист Шрӣ Кр̣ш̣н̣а и от привързаност към него е втренчил поглед в черния облак, който му напомня мургавата кожа на Шрӣ Кр̣ш̣н̣а“. Това е пример как екстатичната любов може да доведе предания до бездействие.
У Сьомій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (4.40) Прахлада Махараджа каже, що навіть дитиною, як він на повний голос проповідував про велич Господа, він танцював, наче безумець, що забув про сором. А іноді він, занурившись у роздуми про розваги Господа, починав імітувати ті розваги. Це — приклад того, як відданий стає подібний до безумця. А за великого мудреця Нараду кажуть, що в екстазі любови до Крішни він часами танцював голий, а часами все його тіло ціпеніло. Інколи він гучно реготав, іноді вигукував на повний голос, а то ще подовгу мовчав, часами ж видавалося, що він сильно захворів, хоча насправді був здоровий. Це — ще приклад того, як відданий в екстазі відданости скадається на безумця.
В Седма песен на Шрӣмад Бха̄гаватам (4.40) Прахла̄да Маха̄ра̄джа казва, че още в детството му било така, че ако започнел да възпява високо величието на Бога, скачал да танцува като безсрамен луд. Често пъти, погълнат от мисли за забавленията на Бога, той започвал да ги играе. Това е пример, как преданият може да заприлича почти на луд. Казват също, че великият мъдрец На̄рада изпитвал такава екстатична любов към Кр̣ш̣н̣а, че понякога танцувал гол или цялото му тяло се вцепенявало. Той ту се смеел високо, ту плачел с глас, ту стоял мълчаливо и като че ли страдал от някаква болест, въпреки че не бил болен. Това е друг пример за лудост в екстаза на предаността.
У книзі «Харі-бгакті-судгодая» сказано, що часами Прахлада Махараджа починав думати про те, що він не гідний наблизитися до Верховного Бога-Особи, і тоді занурювався в океан скорботи, і серце йому рвалося з болю. Він заливався сльозами і, наче непритомний, падав долі.
В Хари-бхакти судходая се казва, че при мисълта, че е недостоен да се обърне към Върховната Божествена Личност, Прахла̄да Маха̄ра̄джа потънал в дълбока скръб, в океан от нещастие. Окъпан в сълзи, той лежал на пода сякаш е загубил съзнание.
Учні одного великого відданого якось розмовляли між собою: «Любі наші духовні брати! Наш духовний вчитель, побачивши лотосові стопи Господа, кинувся у вогонь туги, і жар цього вогню вже майже висушив воду його життя. Якщо ми вливатимем нектар святого імені йому у вуха, лебідь його життя, можливо, знову оживе».
Учениците на един велик предан веднъж си говорели: „Скъпи духовни братя, след като видя лотосовите нозе на Бога, духовният ни учител се хвърли в огъня на скръбта, който почти изпи водата на живота му. Нека сега влеем нектара на святото име в ушите му, за да можем да съживим лебеда на живота му“.
Коли Господь Крішна відбув до Шонітапури і там бився з Баною, сином Балі, й повідтинав йому руки, Уддгава — через розлуку з Крішною і ще тому, що ця битва не йшла йому з думок — перебував у стані заціпеніння і був ледве притомний.
Когато Бог Кр̣ш̣н̣а заминал за град Шон̣итапура, за да се бие с Ба̄н̣а, сина на Бали, и да отсече всичките му ръце, Уддхава се вцепенил и почти напълно загубил съзнание заради раздялата си с него и заради мислите за предстоящата битка.
Коли відданий чує до Верховного Бога-Особи неподільну любов, внаслідок його переживань у розлуці з Господом він може виявляти дальші ознаки: його лихоманить, тіло худне і сохне, сон його не береться, він стає байдужим, бездіяльним, виглядає хворим, безумним, непритомніє і навіть, буває, помирає.
Ако преданият е напълно потопен в любов към Върховната Божествена Личност, при раздяла с Бога у него могат да се проявят следните признаци: треска, отслабване на тялото, безсъница, безразличие, бездействие и вялост, болезнен вид, лудост, загуба на съзнанието, а понякога и смърт.
Стосовно лихоманки Уддгава якось сказав Нараді: «Великий мудрецю! Хай навіть лотос, який дружить з сонцем, змушує нас страждати, хай фосфоресцентний вогонь в океані обпікає нас, а Індівара, друг демонів, мучає нас, нам воно байдуже. Найгірше інше — в усіх цих випадках те, що є причиною наших страждань, нагадує нам про Крішну, і від того наша мука стає такою, що її несила терпіти!» Це — приклад гарячкового стану, який виникає у відданого внаслідок розлуки з Крішною.
Що се отнася до трескавото състояние на тялото, веднъж Уддхава казал на На̄рада: „О, велики мъдрецо, нека лотосовият цвят, който е приятел на слънцето, ни причинява страдания, нека ни изгаря огънят в океана, нека Индӣвара, приятелят на демона, ни причинява всякакви неприятности – все ни е едно! По-лошото е, че всички тези неща ни напомнят за Кр̣ш̣н̣а и това ни прави много нещастни!“. Виждаме пример за трескаво състояние, причинено от раздялата с Кр̣ш̣н̣а.
Було таке, що кількох відданих, які прийшли до Двараки побачити Крішну, не пустили в місто, і тоді вони сказали: «Любий Крішно, друже Пандав! Як лебедю любо бавитись між стебел водяних лілій, і він без води може загинути, так і ми хочемо бути тільки з Тобою. Тіло наше зсихається і в’яне, бо Ти недоступний для нас!»
Няколко предани, които отишли да видят Кр̣ш̣н̣а в Два̄рака̄, но били задържани на вратата, мълвели: „Скъпи Кр̣ш̣н̣а, о, приятелю на Па̄н̣д̣авите, както лебедите обичат да плуват сред водните лилии и ще умрат, ако останат на сушата, така и ние искаме да бъдат само с теб. Крайниците ни се съсухрят и отмаляват, задето вече не си при нас“.
Царю Бахули, хоча він жив з усіма зручностями у палаці, ночі стали здаватися надзвичайно довгими й гіркими, і все те через розлуку з Крішною.
Макар че царят на Бахула имал в двореца си всякакви удобства, заради раздялата с Кр̣ш̣н̣а нощите му се стрували безкрайно дълги и мъчителни.
Цар Юдгіштгіра якось сказав: «Єдиним моїм родичем у всіх трьох світах є Крішна, колісничий Арджуни. Мій розум, коли розлучений з Його лотосовими стопами, шаленіє, і це триває почерез дні і ночі, так що я навіть не уявляю, де мені притулитися чи куди піти, щоб заспокоїти його». Це — інший приклад того, як відданого не береться сон.
Веднъж цар Юдхиш̣т̣хира казал: „Кр̣ш̣н̣а, колесничарят на Арджуна, е единственият ми роднина в трите свята. След раздялата си с лотосовите му нозе аз ден и нощ обезумявам и не знам какво да направя и къде да се дяна, за да успокоя ума си“. Това е друг пример за безсъние.
Деякі з друзів-пастушків Крішни казали: «Любий Крішно, вороже демона Мури, поглянь-но на Рактаку, Свого слугу! Він, просто побачивши павичеве перо, відразу заплющив очі, а за те, щоб пасти корів, геть не дбає. Він покинув їх далеко на вигоні і забув навіть про те, що тримає в руках палку підганяти худобу». Так проявляється розумовий неспокій, викликаний розлукою з Крішною.
Някои от пастирчетата, приятели на Кр̣ш̣н̣а, казвали: „Скъпи Кр̣ш̣н̣а, о, противнико на демона Мура, само виж слугата си Рактака. Той зърна едно пауново перо и това му стигаше, за да затвори очи и да спре да обръща внимание на кравите. Той ги изостави в едно далечно пасище и не си прави труда дори да ги събира с тоягата си“. Това е пример за душевно разстройство, причинено от раздялата с Кр̣ш̣н̣а.
Коли Господь Крішна відбув до столиці царя Юдгіштгіри, Уддгаву став палити вогонь розлуки з Ним. Піт з його тіла, що тіпалося наче в лихоманці, та сльози з очей котилися безнастанно, аж зрештою він цілий заціпенів.
Когато Бог Кр̣ш̣н̣а бил в столицата на цар Юдхиш̣т̣хира, Уддхава толкова се измъчвал в огъня на раздялата с него, че от пламналото му тяло и от очите му бликали пот и сълзи и той стоял напълно вцепенен.
Коли Шрі Крішна пішов з Двараки, щоб повернути самоцвіт С’ямантаку, Його довго не було у місті. Уддгаву це так пригнітило, що в нього виявилися усі ознаки хвороби. Незмірна екстатична любов до Крішни зробила Уддгаві у Двараці славу божевільного. На його превелике щастя, певного дня за ним остаточно закріпилася слава безумця. Те, що Уддгава збожеволів, мало практичне підтвердження: він пішов до пагорба Райватака, щоб добре роздивитися на скупчення чорних хмар. У великім збудженні він почав молитися до цих хмар, а свою велику радість він виражав, віддаючи їм поклони.
Веднъж Шрӣ Кр̣ш̣н̣а напуснал град Два̄рака̄, за да търси скъпоценния камък Сямантака. Той не се завърнал у дома в уреченото време и Уддхава така се отчаял, че в тялото му се появили болестни симптоми. Заради изключително силната му екстатична любов към Кр̣ш̣н̣а всички в Два̄рака̄ започнали да го смятат за побъркан. За голямо негово щастие, в този ден славата му на луд окончателно се утвърдила. Безумието му станало явно, когато той се изкачил на планината Раиватака, за да наблюдава отблизо тежките черни облаци. В умопомрачение Уддхава започнал да им се моли и изразявал възторга си, като им се покланял ничком.
Уддгава повідомив Крішну: «Любий чільнику роду Яду! Твої слуги у Вріндавані не сплять ночей, думаючи про Тебе, а зараз усі вони знерухомлені полягали при березі Ямуни. Вони здаються мерцями, бо майже не дихають». Це — приклад втрати свідомости внаслідок розлуки з Крішною.
Веднъж Уддхава казал на Кр̣ш̣н̣а: „О, предводителю на династията Яду, от мисли за теб слугите във Вр̣нда̄вана нощем не могат да заспят. Сега те лежат на брега на Ямуна̄ неподвижни и вцепенени и като че ли скоро ще умрат, така бавно и трудно дишат“. Това е пример за изпадане в безсъзнание заради раздялата с Кр̣ш̣н̣а.
Певного разу Крішну повідомили: «Ти — саме життя жителів Вріндавани. Отож відколи Ти поїхав з Вріндавани, всі вони, що служать там Твоїм лотосовим стопам, тепер відчувають невимовну муку. Вони, наче озера з заростями лотосів у них, повисихали від страшного жару розлуки з Тобою». У наведеному тут прикладі жителів Вріндавани порівняно до озер з заростями лотосів, і озера ці укупі з лотосами життя тих відданих висихають від страшного жару розлуки з Крішною. І лебеді, яких порівнюють із життєвою силою жителів Вріндавани, теж більше не хочуть жити в тих озерах. Іншими словами, через незносимий жар лебеді покидають озера. Цю метафору використано для опису стану відданого, що перебуває в розлуці з Крішною.
Веднъж казали на Кр̣ш̣н̣а: „Ти си животът и душата на жителите на Вр̣нда̄вана. Откакто напусна Вр̣нда̄вана, всички слуги в лотосовите Ти нозе страдат. Сякаш езерата, в които растат лотоси, са пресъхнали от изгарящия огън на раздялата с теб“. Тук жителите на Вр̣нда̄вана са сравнени с езера, в които растат лотоси. Заради изгарящата топлина на раздялата с Кр̣ш̣н̣а езерата са пресъхнали, а лотосите – животът на пастирите – са прегорели. Лебедите, които олицетворяват жизнеността на обитателите на Вр̣нда̄вана, повече не желаят да живеят в езерата. Те ги напускат заради палещия зной. Този образен похват описва състоянието на преданите, когато са разделени от Кр̣ш̣н̣а.