ПОЯСНЕННЯ: «Бгаґавад-ґіта» свідчить, що Бог-Особа Шрі Крішна підтримує матеріальні всесвіти, розширюючи Себе через Свої повні поширення. В даному вірші, коли йдеться про форму пуруші, описано дію цього ж принципу. Відначальний Бог-Особа Ва̄судева, тобто Господь Крішна, якого знають як сина царя Васудеви чи царя Нанди, сповнений всього багатства, всієї сили, всієї слави, всієї вроди, всього знання та всієї зречености. Частина Його щедрот виявлена як Брахман і ще частина як Параматма. Згадуваний аспект пуруші єдиного Бога-Особи Шрі Крішни    —    це відначальне проявлення Господа у вигляді Параматми. В матеріальному творінні проявлені три пуруші, і найпершим із трьох є проявлення, що відоме як Каранодакашаї Вішну. Інші два проявлення називають Ґарбгодакашаї Вішну й Кшіродакашаї Вішну, і ми розглядатимем їх одне по одному. Незліченні всесвіти виникають з пор шкіри Каранодакашаї Вішну, і у кожний всесвіт Господь входить як Ґарбгодакашаї Вішну.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано також, що матеріальний світ через певні проміжки часу створюється і знову руйнується. Ці творіння та знищення відбуваються за вишньою волею заради зумовлених душ, істот категорії ніт’я-баддга. Ніт’я- баддги, тобто вічно зумовлені душі, мають відчуття власної окремішности, аханкари, і воно примушує їх насолоджувати свої чуття, хоча за своїм природним становищем вони не є ті, що насолоджуються. Єдиний, хто насолоджується,    —     це Господь, всі ж інші є ті, ким насолоджуються. Живі істоти насолоджуються як істоти підпоряковані. Проте, забувши таке своє природне становище, вічно зумовлені душі палко жадають насолоджуватись самі. В матеріальному світі зумовлена душа отримує таку можливість насолоджуватись матерією і разом з тим отримує можливість пізнати своє справжнє природне становище. Ті щасливі істоти, які пізнали істину і після багатьох народжень в матеріальному світі віддалися лотосовим стопам Ва̄судеви, приєднуються до вічно звільнених душ, здобувши таким способом дозвіл увійти до царства Божого. Після цього, щасливі істоти вже не мусять повертатися в матеріальний світ із наступним його творенням. Проте ті, хто не може осягнути цієї відначальної істини, під час заглади матеріального творіння знову розчиняються в махат- таттві. На початку нового циклу творіння махат-таттва знову вивільнюється. Махат-таттва містить у собі всі складники матеріальних проявлень, в тому числі і зумовлені душі. Спершу махат-таттва розділяється на шістнадцять частин: п’ять грубих матеріальних елементів та одинадцять органів діяльности    —    чуттів. Махат-таттва наче хмара в чистому небі. Все духовне небо заповнює сяйво Брахмана, і вся система сяє в цім духовнім світлі. Махат-таттва скупчується в певному куточку неозорого, безкрайого духовного неба, і ця його частина, яку вона вкриває, називається матеріальним небом. Ця частина духовного неба, махат-таттва, є лише незначною частиною цілого духовного неба, і в ній містяться незліченні всесвіти. Всі ті всесвіти разом постають з Каранодакашаї Вішну, що Його ще називають Маха-Вішну, і це Він запліднює матеріальне небо, просто кинувши на нього Свій погляд.

ПОЯСНЕННЯ: Перший пуруша є Каранодакашаї Вішну. З пор Його шкіри з’являються незліченні всесвіти. В кожен з них пуруша входить у формі Ґарбгодакашаї Вішну. Він лежить на водах зі Свого тіла, що заповнюють пів-усесвіту. А з пупа Ґарбгодакашаї Вішну виростає стебло лотосової квітки, в якій народжується Брахма, батько всіх живих істот і головний над усіма півбогами-будівничими, справа яких    —     створювати у всесвіті досконалий порядок та підтримувати його. Усередині лотосового стебла розміщені чотирнадцять рівнів планетних систем. Земні планети розташовані посередині, вище від них планетні системи з ліпшими умовами життя, найвища з яких зветься Брахмалока, чи Сат’ялока. Нижче від системи земних планет є сім нижчих планетних систем, їх населяють асури й інші матеріалістичні живі істоти.

Ґарбгодакашаї Вішну поширюється в Кшіродакашаї Вішну, що є сукупною Параматмою всіх живих істот. Його звуть Харі, і Він є джерело усіх втілень у всесвіті.

Якщо підсумувати сказане, пуруша-аватара проявлена в трьох аспектах: перший    —    це Каранодакашаї Вішну, що творить сукупність матеріальних складників у махат-таттві; другий    —    Ґарбгодакашаї Вішну, що входить у кожний всесвіт, а третій    —    Кшіродакашаї Вішну, що є Параматмою в кожному матеріальному об’єкті, як у живому, так і неживому. Той, хто пізнав природу цих повних виявів Бога-Особи, може насправді пізнати Бога і завдяки цьому, як стверджує «Бгаґавад-ґіта», звільнитися від матеріальної зумовлености, тобто від народження, смерти, старости та хвороб.

У цій шлоці в загальних рисах описано Маха-Вішну. Він за власною волею лягає на води океану Карани в певній частині духовного неба і звідти кидає погляд на Свою матеріальну природу. Від того погляду враз створюється махат-таттва. Заряджена в такий спосіб енерґією Господа, матеріальна природа негайно починає творити незліченні всесвіти    —     так дерево належного часу рясно прикрашає себе стиглими плодами. Садівник саджає в землю насінину дерева, і належного часу проявляються всипані плодами рослина чи дерево. Всьому, що відбувається, є своя причина. Саме тому океан називається Карана    —    Причиновий. Карана означає «причиновий». Не слід нерозважливо приймати атеїстичну теорію творення. Якості атеїстів описані в «Бгаґавад-ґіті»: атеїст не вірить в творця, але водночас не може висунути задовільної теорії, що пояснювала б творення. Без енерґії пуруші матеріальна природа не має сили творити, так само як пракріті, жінка, не може народити дитину без зв’язку з пурушею,чоловіком. Пуруша запліднює, а пракріті народжує. Не варто сподіватися, що у м’ясистих виростах на шиї в кози є молоко, хоча вони й подібні до сосків. Так само не слід сподіватися і вияву творчої сили від матеріальних складників    —    ми повинні вірити в силу пуруші, який запліднює пракріті, природу. Господь забажав лягти в медитації, і цього було досить, щоб матеріальна енерґія враз створила незліченні всесвіти, в кожний з яких Господь ліг. Отак з Господньої волі створені миттєво всі планети і все, що є в творінні. Енерґії Господа необмежені, і тому Він може діяти, як забажає, здійснюючи Свій досконалий задум, хоча Сам Він не потребує нічого робити. Немає нікого, хто б перевершував Його чи був би рівний Йому,    —    такий остаточний висновок Вед.

ПОЯСНЕННЯ: Концепція вірат-рупи, чи вішва-рупи Верховної Абсолютної Істини, розрахована головно на неофіта, що майже нездатний роздумувати про трансцендентну форму Бога-Особи. Поняття «форма» для нього належить до атрибутів матеріального світу, і тому на початку йому потрібна концепція про Абсолют, як про повністю протилежне до матеріального, щоб такий неофіт міг зосереджувати розум на виявові енерґії Господа. Як сказано вище, Господь розгортає Свою енерґію в формі махат-таттви, що містить у собі всі складники матеріального творіння. Поширення енерґії Господа і Сам Господь в якомусь розумінні єдині, але водночас Господь відмінний від махат-таттви. Отже, енерґія Господа і Сам Господь рівночасно відмінні й невідмінні між собою. Тому й існує призначене насамперед для імперсоналістів поняття невідмінности вірат-рупи від вічної форми Господа. Вічна форма Господа існує до створення махат-таттви, і в цьому вірші наголошено: вічна форма Господа є виключно духовна, тобто трансцендентна щодо ґун матеріальної природи. Ця трансцендентна форма Господа проявлена Його внутрішньою енерґією, і природа всіх Його численних втілень завжди незмінна й трансцендентна, без найменшої тіні впливу махат-таттви.

ПОЯСНЕННЯ: В своєму теперішньому стані, ми, зі своїми оматеріалізованими чуттями, не маємо і найменшої здатности сприймати трансцендентного Господа. Потрібно очистити наші теперішні чуття відданим служінням, і тоді Господь Сам відкриється нам. «Бгаґавад-ґіта» підтверджує, що трансцендентного Господа можливо сприйняти тільки через чисте віддане служіння. Веди кажуть те саме: тільки віддане служіння може привести до Господа і тільки воно може відкрити Його нам. В «Брахма-самхіті» також сказано, що віддані, чиї очі змащені бальзамом відданого служіння, бачать Господа завжди. Отже, знання щодо трансцендентної форми Господа треба отримувати від тих, хто вже дійсно бачить Його досконалими очима, які змащує бальзам відданого служіння. Навіть у матеріальному світі ми не все сприймаємо через власні очі    —    певні речі подеколи ми осягаємо через досвід тих, що дійсно їх бачили чи робили. Якщо такий спосіб застосовний для сприйняття матеріальних об’єктів, то тим паче його можна прикласти до пізнання трансцендентного. Отже, тільки той, хто має терпіння та наполегливість, може осягнути трансцендентне знання щодо Абсолютної Істини та різних Її форм. Неофіт сприймає Абсолютну Істину як безформну, але досвідчений слуга Господа бачить Її трансцендентну форму.

ПОЯСНЕННЯ: Сотворивши в махат-таттві незліченні всесвіти, пуруша входить до кожного з них як другий пуруша, Ґарбгодакашаї Вішну. Побачивши, що у всесвіті немає нічого, крім темряви та порожнього простору, і що немає ніякого опертя, Він заповнив половину всесвіту водою, що була Його потом, і ліг на ті води. Ці води звуться Ґарбгодака. Тоді з Його пупа виріс лотос, і в його пелюстках з’явився на світ Брахма, головний виконавець всесвітнього накреслу. Брахма став будівничим усесвіту, а Господь у формі Вішну взяв на Себе турботу підтримувати всесвіт. Брахма був народжений з раджо-ґуни пракріті, тобто з ґуни страсти матеріальної природи, а Вішну став Господом ґуни добра. На Вішну, що трансцендентний щодо всіх ґун, вплив матеріальної природи не поширюється. Ми вже пояснювали це раніше. З Брахми виник Рудра (Шіва); він відповідає за ґуну невігластва, чи темряви. З волі Господа він руйнує творіння. Отже, ця тріада: Брахма, Вішну й Шіва    —    всі є поширення Ґарбгодакашаї Вішну. А щоб породжувати у всесвіті живі істоти, від Брахми походять інші півбоги, як ось Дакша, Марічі, Ману та інші. Веди оспівують Ґарбгодакашаї Вішну в гімнах «Ґарбга-стуті», які починаються з опису Господа, що має тисячі голів і т. д. Ґарбгодакашаї Вішну є Господь усесвіту, і, хоча здається, що Він лежить у всесвіті, Його становище завжди трансцендентне. Це теж вже пояснено. Вішну, повна частка Ґарбгодакашаї Вішну, є Наддуша вселенського життя, і Його знають як того, хто підтримує всесвіт, Кшіродакашаї Вішну. Так пояснено три аспекти відначального пуруші. Всі втілення в усесвіті виникають через цього ж Кшіродакашаї Вішну.

В різні епохи приходять різні втілення і втілень цих незліченна кількість, але певні втілення, як-от, наприклад, Матс’я, Курма, Вараха, Рама, Нрісімха, Вамана та інші, виділяються особливо. Ці втілення називають ліла-втілення. Крім того, ще є втілення якостей: Брахма, Вішну й Шіва (Рудра), що опікуються різними ґунами матеріальної природи.

Господь Вішну невідмінний од Бога-Особи. Господь Шіва посідає проміжне становище між Особою Бога та живими істотами, джівами. Брахма завжди є джіва-таттва. Господь уповноважує найдоброчеснішу істоту або найбільшого Свого відданого творити і наділяє цю істоту Своєю енерґією. Цю істоту називають Брахмою і могутність його подібна до могутности сонця, відбитої в коштовних самоцвітах. Якщо істоти, гідної взяти на себе обов’язки Брахми, немає, Господь Сам стає Брахмою й бере на Себе його обов’язки.

Господь Шіва не є звичайною живою істотою. Він є повна частка Господа, але що Господь Шіва входить у безпосередній зв’язок з матеріальною природою, і тому його становище не таке саме, як становище Господа Вішну, що є трансцендентне. Різницю між ними можна порівняти до різниці між свіжим молоком та юґуртом. Юґурт    —    теж молоко, проте використовувати його замість молока не вийде.

Дальші втілення    —    це Ману. Протягом одного дня життя Брахми (а його обраховують як 4 300 000 х 1 000 наших сонячних років) приходить чотирнадцять Ману. Відповідно, протягом місяця життя Брахми приходить 420 Ману, протягом його року    —    5 040 Ману. Брахма живе сто років за своїм ліком, а це означає, що протягом його життя приходять 5 040 х 100, тобто 504 000 Ману. Всесвітів є без числа, і кожний має свого Брахму, і всі ці Брахми зазнають творення й знищення протягом одного віддиху пуруші. Важко навіть уявити, скільки мільйонів Ману приходить протягом одного віддиху пуруші.

У цьому всесвіті вирізняються такі Ману: Яґ’я як Сваямбгува Ману, Вібгу як Сварочіша Ману, Сат’ясена як Уттама Ману, Харі як Тамаса Ману, Вайкунтга як Раівата Ману, Аджіта як Чакшуша Ману, Вамана як Вайвасвата Ману (ми живемо за правління Вайвасвати Ману), Сарвабгаума як Саварні Ману, Рішабга як Дакша-саварні Ману, Вішваксена як Брахма-саварні Ману, Дгармасету як Дгарма-саварні Ману, Судгама як Рудра-саварні Ману, Йоґешвара як Дева-саварні Ману й Бріхадбгану як Індра-саварні Ману. Ми назвали імена лише одної низки з чотирнадцяти Ману. Як описано вище, час, впродовж якого вони існують, налічує 4 300 000 000 сонячних років.

Далі є ще юґаватари, тобто втілення, що приходять у кожну епоху, юґу. Є такі юґи: Сат’я-юґа, Трета-юґа, Двапара-юґа і Калі-юґа. Втілення кожної доби мають свій колір: білий, червоний, чорний і жовтий. В Двапара-юґу прийшов Господь Крішна, що має чорне тіло, а в Калі-юґу    —    Господь Чайтан’я, тіло якого жовте.

Отже, в явлених писаннях названо всі втілення Господа. Немає мови, щоб якийсь самозванець став утіленням: кожне втілення має бути згадане в шастрах. Втілення Господа ніколи не проголошує Себе за втілення. Його визначають мудреці, спираючись на згадані в явлених писаннях ознаки. І конкретні риси втілення, і призначена йому місія    —    все це описано в явлених писаннях.

Окрім прямих утілень є незліченні уповноважені втілення. Вони теж згадані в явлених писаннях. Такі втілення бувають уповноважені як прямо, так і посередньо. Прямо вповноважені називають втіленнями, а вповноважені непрямо    —    вібгуті. Прямо вповноважені втілення    —    це Кумари, Нарада, Прітгу, Шеша, Ананта та ін. Що ж до вібгуті, їх докладно описано в «Бгаґавад-ґіті» в главі «Вібгуті-йоґа». Першоджерелом же всіх цих різноманітних втілень є Ґарбгодакашаї Вішну.

ПОЯСНЕННЯ: Матеріальний світ  , матеріальне творіння проходить фазами творення, підтримання і знищення через певні проміжки часу. І залежно від Брахми, що є батьком живих істот у конкретному творінні, ці творіння мають свою назву. Кумари, як сказано вище, з’явились під час циклу творіння матеріального світу, який називають Каумара. Щоб навчити нас методу осягнення Брахмана, вони наклали на себе суворі обмеження, склавши обітницю безшлюбности. Кумари    —    це вповноважені втілення. Але перш як удатися до суворих аскез, вони набули брахманічних якостей. З цього слід зробити висновок: перш за все треба набути брахманічних якостей, бо недостатньо бути брахманою з народження,    —     треба мати якості брахмани, і тоді можна братися до методу, що дозволяє осягнути Брахман.

ПОЯСНЕННЯ: Як видно з цього вірша, для кожного втілення Бога-Особи зазначено його конкретну місію. Втілення не може приходити без певної місії, і ця місія щоразу непересічна. Виконати її не під силу жодній живій істоті. Метою приходу втілення вепра було підняти Землю з области нечистої матерії, що в районі Плутона. Шукати щось у нечистому місці відповідає природі вепра, і тому всемогутній Бог- Особа явив це чудо асурам, що сховали Землю в нечистому місці. Для Бога-Особи немає неможливого, і хоча Він грає роль вепра, Він завжди зберігає трансцендентне становище і є об’єктом поклоніння Своїх відданих.

ПОЯСНЕННЯ: Великий Ріші Нарада, вповноважене втілення Бога-Особи, поширює віддане служіння всім усесвітом. Усі великі віддані Господа, що в різних формах життя живуть на різних планетах скрізь у всесвіті    —    його учні, з числа яких і Шріла В’ясадева, що склав «Шрімад-Бгаґаватам». Нарада є автор «Нарада-панчаратри», що містить пояснення Вед, які безпосередньо стосуються відданого служіння Господу. «Нарада-панчаратра» навчає кармі, що працюють заради своєї насолоди, як вивільнитися з пут кармічної діяльности. Більшість зумовлених душ дуже вабить кармічна діяльність, бо вони хочуть насолоди життям, здобуваючи її в поті чола. Всесвіт заселяють всілякі форми життя незліченних істот, що діють заради плодів своїх дій. Кармічна діяльність включає в себе різноманітні плани економічного розвитку. Але за законами природи кожна дія має свої наслідки, і той, хто діє, зв’язаний цими наслідками, добрими чи поганими. Внаслідок добрих дій приходить відносне матеріальне процвітання, а внаслідок поганих    —    відносні матеріальні страждання. Проте матеріальні умови чи в так званому щасті, чи в так званому нещасті в кінцевім підсумку приносять тільки страждання. Недалекоглядні матеріалісти не мають найменшого уявлення про те, як прийти вічного щастя в стані вільному від зумовлености. Шрі Нарада доводить до відома таких немудрих людей, що працюють заради власної користи, як пізнати істинне щастя. Він вказує хворим людям цього світу, яким чином та сама діяльність, яку вони нині виконують, може вивести на путь духовного звільнення. Коли в людини, що зловживає молочними продуктами, розладнується травлення, лікар приписує їй вживати те саме молоко, тільки в іншій формі    —    кисле. Так що причина хвороби й засіб проти неї можуть бути однакові; обов’язково тільки, щоб лікував досвідчений лікар, як-от Нарада. Це ж радить і «Бгаґавад-ґіта»: служити Господу, пропонуючи Йому плоди своєї праці. Це певно виведе людину на шлях найшкарм’ї, звільнення.

ПОЯСНЕННЯ: Згідно з повчаннями царя Рішабги Своїм синам, єдиний обов’язок людини    —    це тапас’я, тобто добровільні аскези, що їх накладають на себе, щоб осягнути Трансцендентне. Щоб навчити нас, Господь Сам показав взір аскези. Господь надзвичайно добрий до забутливих душ. Тому Він приходить Сам і лишає потрібні настанови, а також посилає Своїх достойних синів, щоб вони від Його імені закликали всі зумовлені душі повернутися до Бога. Не так давно, вже за нашої пам’яті, приходив Господь Чайтан’я. Мета Його приходу була та сама: явити особливу ласку до падших душ нинішньої доби індустрії заліза. Втіленню Нараяни і нині поклоняються у захованому серед Гімалаїв Бадарі-нараяні.

ПОЯСНЕННЯ: Сукупне творіння складається з двадцяти чотирьох першоелементів. Кожний з цих елементів докладно описаний в філософській системі санкг’я. Європейські вчені за традицією визначають філософію санкг’я як метафізику. Етимологічне значення слова санкг’я таке: «те, що дає чітке пояснення шляхом аналізу матеріальних елементів». Вперше це зробив Господь Капіла, п’ятий з низки втілень, як сказано в цьому вірші.

ПОЯСНЕННЯ: Цього разу Господь зійшов у подобі Даттатреї, сина Ріші Атрі та Анасуї. Про те, як народився Даттатрея, втілення Господа, згадує «Брахманда Пурана» у зв’язку з історією про жіночу вірність. Там сказано, що Анасуя, дружина Ріші Атрі, молилася до Господа Брахми, Господа Вішну й до Господа Шіви: «О владики, якщо ви задоволені мною і волієте, щоб я попрохала у вас якогось благословення, то моєю молитвою буде: хай я народжу сина, що буде сполученням вас трьох». Володарі прийняли її молитву, і Господь у подобі Даттатреї дав роз’яснення філософії, що розглядає духовну душу, і безпосередньо навчив цієї філософії Аларку, Прахладу, Яду, Хайхаю та інших.

ПОЯСНЕННЯ: Керівні посади у справах підтримання порядку в матеріальному світі пропонують піднесеним доброчесним істотам, що посідають їх як півбоги. Якщо таких доброчесних істот обмаль, Господь Сам втілюється як Брахма, Праджапаті, Індра тощо і бере на Себе їхні обов’язки. За доби Сваямбгуви Ману (ми живемо в добу Вайвасвати Ману) живої істоти, яка була б гідна посісти становище Індри, царя Індралоки (райської планети), не було. Тому в той час за Індру став Сам Господь. За допомогою Своїх синів, як ось Яма, та інших півбогів, Господь Яґ’я керував справами всесвіту.

ПОЯСНЕННЯ:        Людське суспільство природно розкладається на вісім підрозділів, що їх складають суспільні та духовні стани життя: чотири підрозділи виділяють за діяльністю, інші чотири    —    за рівнем культури. Клас інтелектуалів, клас керівників, клас виробників та торговців і клас робітників    —     це чотири фахові верстви. А життя в учнівстві, сімейне життя, відхід від справ та життя у зреченості    —    це чотири рівні культурного поступу на шляху духовного усвідомлення. З цих чотирьох зречений стан життя, санн’ясу, вважають за найвищий, і санн’ясі за своїм становищем є духовним вчителем для всіх інших станів та верств. Сам статус санн’яси теж має чотири рівні наближення до досконалости. Їх називають кутічака, бахудака, парівраджакачар’я та парамахамса. Парамахамса    —    це найвищий ступінь життєвої досконалости. Тих, хто перебуває на рівні парамахамси, вшановують представники всіх станів життя. Махараджа Рішабга, син царя Набгі й Мерудеві, був втілення Господа; Він навчав Своїх синів йти до досконалости через тапас’ю, що освячує людське існування й дає можливість зійти на рівень духовного щастя, яке є вічне і весь час зростає. Будь-яка істота шукає щастя, але ніхто не знає, де знайти щастя вічне й безмежне. Немудрі люди намагаються замінити справжнє щастя матеріальною чуттєвою втіхою, не тямлячи, що так зване щастя чуттєвих утіх    —    тимчасове і приступне навіть собакам та свиням. Ніхто не обійдений чуттєвою втіхою: ні тварини, ні птахи, ні звірі. Кожна форма життя, і людська теж, має для такого щастя широкі можливості. Проте людське життя призначене не для цього дешевого щастя. Людині життя дане на те, щоб через духовне усвідомлення прийти вічного, безмежного щастя. Шляхом, що приводить до духовного усвідомлення, є тапас’я, коли істота добровільно відбуває покути і утримується від матеріальної втіхи. Тих, що навчені утримуватись від матеріальних насолод, називають дгірами, тобто людьми, яких не турбують чуття. Тільки дгіри можуть додержати всіх правил санн’яси і поступово піднятися на рівень парамахамс, яких шанують усі члени суспільства. Цю науку і проповідував цар Рішабга, що під кінець життя став незалежним від потреб матеріального тіла. Цього стану досягають лише поодинокі. Їх варто усіляко шанувати, але не мавпувати, як це роблять нетямущі люди.

ПОЯСНЕННЯ: Приходові царя Прітгу передувало велике безладдя в державі, що було наслідком розпусного життя попереднього царя, батька Махараджі Прітгу. Мудреці та брахмани, що належать до людей інтелектуальної верстви, не лише молились про прихід Господа, але й скинули з престолу попереднього царя. На царя покладений обов’язок бути доброчесним і дбати про те, щоб громадянам жилося щасливо з будь-якого погляду. Завжди, коли цар нехтує свої обов’язки, представники інтелектуальної верстви повинні змістити його. Проте самі вони не сідають на престолі, бо для загального добра суспільства виконують набагато важливіші обов’язки. Замість самі сісти на престол вони молили Господа прийти, і Господь зійшов як Махараджа Прітгу. По-справжньому розумні люди, тобто кваліфіковані брахмани, ніколи не прагнуть посад політиків. 

      Махараджа Прітгу обробляв землю, і вона давала безліч різноманітних плодів, і за такого прекрасного царя були щасливі не лише громадяни, але й уся Земля зробилась чудова і приваблива.

ПОЯСНЕННЯ: На думку Шріпади Шрідгари Свамі, автора першого коментаря на «Бгаґаватам», спустошення настає не після кожної зміни Ману. А потоп після правління Чакшуші Ману стався для того, щоб явити певні чудеса Сат’явраті. Однак Шрі Джіва Ґосвамі, посилаючись на достовірні писання (наприклад, на «Вішну-дгармоттару», «Маркандея Пурану», «Харівамшу» та інші), наводить вагомі докази того, що спустошення буває після правління кожного без винятку Ману. Шріла Вішванатга Чакраварті погоджується з Джівою Ґосвамі і на доказ того, що потоп настає в кінці правління кожного Ману, цитує також «Бгаґаватамріту». Крім того, за описаної зміни Господь втілився Сам, щоб явити особливу ласку Своєму відданому Сат’явраті.

ПОЯСНЕННЯ: Якось атеїсти і теїсти разом добували з моря нектар, щоб, випивши його, стати безсмертними. За кий для збивання слугувала гора Мандарачала, а поставили її в морі на панцир Господа Черепахи, Божого втілення.

ПОЯСНЕННЯ: Всемогутній Бог може будь-кому подарувати в царство цілий всесвіт, навіть тому, хто має лише п’ядь землі, і так само Він може забрати царство-всесвіт, попрохавши маленький шматок землі.

ПОЯСНЕННЯ: Передбачається, що кшатрії, клас правителів у людському суспільстві, керують планетою, спираючись на вказівки представників інтелектуальної верстви, а ті, своєю чергою, спрямовують правителів на основі вказівок шастр, богоявлених священних книг. Кожного разу, коли кшатрії, керівний клас, відкидають провід вчених та мудрих брахман, таких правителів силою скидають з їхніх постів і влаштовують так, щоб влада перейшла в ліпші руки.

ПОЯСНЕННЯ: Спочатку Веда була єдина. Але Шріла В’ясадева розділив первісну Веду на чотири: «Саму», «Яджур», «Ріґ» та «Атгарву», і далі їх ще пояснено у різних частинах ведичної літератури, як ото Пурани та «Махабгарата». Звичайній людині дуже важко зрозуміти і мову Вед, і те, за що в них йдеться. Це під хист тільки брахманам, які усвідомили себе і володіють розвинутим інтелектом. Але в нинішню добу Калі більшість людей невігласи. Нині навіть ті, котрі народилися від батька-брахмани, не ліпші за шудр чи жінок. Культурна традиція передбачає, що двічінароджені    —    брахмани, кшатрії та вайш’ї    —    мають проходити через очисні обряди, самскари; проте через несприятливий вплив нинішньої доби так звані члени брахманських та інших шляхетних родин втратили свою високу культуру. Їх називають двіджа- бандгу. Цим словом позначають тих друзів чи членів сімей двічінароджених, що перебувають на рівні шудр та жінок. Саме задля менш розумних верств    —    двіджа-бандгу, шудр та жінок    —    Шріла В’ясадева розділив Веди на розділи та підрозділи.

ПОЯСНЕННЯ: Бог-Особа Шрі Рама з’явився на Землі як людина, щоб Своїми діями задоволити півбогів, тобто осіб, що керують справами усесвіту та пильнують ладу в творінні. Інколи буває, що великі демони та безбожники на кшталт Равани, Хіран’якашіпу та багатьох інших заживають собі слави завдяки успіхам матеріальної цивілізації, яка спирається на розвиток матеріальної науки та іншу діяльність, пронизану духом виклику встановленому від Господа ладові. Наприклад, спроби дістатися на інші планети матеріальними засобами    —    це спроба кинути виклик встановленому ладові. На кожній планеті свої умови існування, до життя в яких пристосований певний тип людських істот. Вони живуть там задля конкретних цілей, що вказані у встановлених від Господа зводах законів. Проте безбожні матеріалісти, пишаючись своїми мізерними досягненнями в науці та техніці, раз по раз роблять спроби спростувати сам факт Божого існування. Саме таким був Равана, що замислив, використовуючи матеріальні засоби, переправляти на планету Індри (в рай) звичайних людей, без уваги, чи гідна того кожна конкретна особа. Він хотів збудувати сходи до самої райської планети, щоб потрапляти туди, не обтяжуючи себе щоденною доброчесною діяльністю, як звичайно треба. Були в нього й інші заміри, що суперечили встановленому від Господа ладові. Він навіть кинув прямий виклик Шрі Рамі, Богові-Особі, викравши Його дружину Сіту. Звичайно ж, Господь Рама, відповідаючи на молитви півбогів, задовольнив їхнє палке бажання і, прийнявши виклик цього безбожника, прийшов покарати його. Всі ті події описано в «Рамаяні». Господь Рамачандра    —    це Бог-Особа, тож нічого дивного, що Він явив світові надлюдські діяння, здійснити які не до снаги жодній людині, Равані в тому числі, хоча той і був надзвичайно розвинений в матеріальному розумінні. Господь Рамачандра проклав через Індійський океан шлях із каміння, що трималося на воді. Сучасні науковці досліджують невагомість, але створити її будь-де, на своє бажання, вони не на силі. Але Господь є творець невагомости, що її силою Він може змусити літати і триматися у просторі велетенські планети, і тому навіть на Землі Він зміг зробити невагомим каміння, і перекинув камінний міст через море без жодної опори. Ось як являє Своє могуття Бог.

ПОЯСНЕННЯ: Слово бгаґаван вжите в цьому вірші не випадково. Воно вказує, що Баларама та Крішна    —    відначальні форми Господа. Далі це буде пояснене глибше. З початку глави ми дізналися, що Господь Крішна не є втілення пуруші. Він є безпосередньо Сам Бог-Особа, а Баларама є перше повне поширення Господа. Баладева поширюється в перший ряд повних поширень: Ва̄судеву, Санкаршану, Аніруддгу й Прад’юмну. Господь Шрі Крішна    —    це Ва̄судева, а Баладева    —    це Санкаршана.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Будда, могутнє втілення Бога-Особи, з’явився в провінції Ґая (Біхар) як син Анджани. Він проповідував власне вчення ненасильства, засуджуючи навіть дозволені у Ведах жертвопринесення тварин. На той час, коли з’явився Господь Будда, основна маса людей були атеїсти, і основною їжею для них було м’ясо тварин. Посилаючись на потребу виконувати ведичні жертвопринесення, вони скрізь влаштували справжні різниці і тварин забивали без жодних обмежень. Із співчуття до нещасних тварин Господь Будда почав проповідувати відмову од насильства. Він проголошував, що не йме віри ведичним догматам, і робив притиск на тому, що вбивство тварин спричиняється до шкідливих змін у психіці. Менш розумні люди доби Калі, які жили без віри в Бога, прийняли основи вчення Господа Будди, і на якийсь час дбали за засади моралі та ненасильства, а це, власне, є перші ступені на шляху до осягнення Бога. Будда перехитрив атеїстів: вони, не вірячи в Бога, стали на шлях Господа Будди і беззастережно повірили в нього, що сам був втіленням Бога. Так він змусив невіруючих повірити в Бога в його    —    Господа Будди    —    подобі. То була ласка Господа Будди: невіруючі знайшли віру в нього.

Перед приходом Будди твариновбивство було відмітною ознакою суспільства. Люди називали вбивство тварин ведичним жертвопринесенням. Випадкову людину, що сприймає Веди не через авторитетну учнівську послідовність, вводить в оману барвиста мова, якою записане ведичне знання. «Бгаґавад-ґіта» згадує за таких нерозумних вчених (авіпаш́чітах̣). Немудрі дослідники ведичної літератури, які не дбають про те, щоб отримати трансцендентне послання з трансцендентного джерела просвітленої учнівської послідовности, неодмінно будуть оманені. На їхню думку ритуальні церемонії    —     це вершина всього. Знання їхнє не має глибини. Адже за «Бгаґавад-ґітою» (15.15): ведаіш́ ча сарваір ахам ева ведйах̣, тобто вся система Вед покликана поступово підвести людину до шляху, що веде до Верховного Господа. Лейтмотивом всієї ведичної літератури є пізнати Верховного Господа, індивідуальну душу, стан речей у космосі та взаємозв’язок вищезгаданих об’єктів. Знаючи цей взаємозв’язок, людина може й відповідно діяти, а така діяльність є найлегший спосіб прийти до найвищої мети життя    —    повернутися до Бога. На жаль, тих, котрі вивчають Веди не так, як вказують авторитети, приманюють тільки обряди, призначені очистити життя. А така упередженість є перешкодою для їхнього духовного поступу.

Для заблукалих, атеїстично налаштованих осіб Господь Будда є втілення теїзму. Тому він забажав насамперед покласти край вбивству тварин. На шляху повернення до Бога вбивці тварин    —    велика небезпека. Душу теж іноді визначають словом «твар», тобто «істота». Тому і різник, що забиває тварин, і той, хто забув, що він є душа, обидва    —     вбивці тварин.

Махараджа Парікшіт сказав, що тільки вбивця тварин неспроможний відчути смак трансцендентного послання Верховного Господа. Тому якщо людям взагалі давати якусь освіту щодо того, як повернутися до Бога, то найперше їх треба навчити не вбивати тварин. За це була мова вище. Казати, що вбивство тварин ніяк не впливає на духовне усвідомлення,    —    це найбільше безглуздя. Ця небезпечна теорія породила з милости Калі-юґи численних «санн’ясі», що, прикриваючись Ведами, проповідують вбивство тварин. Це питання було обговорене в бесіді між Господом Чайтан’єю та преподобним Чгандом Казі Шахебом. Жертвопринесення тварин згідно з ведичним каноном не має нічого спільного із нестримним забоєм тварин на бойнях. Через те, що асури    —     так звані знавці Вед    —    виправдовують вбивство тварин словами з них, Господь позірно відкинув авторитет Вед. Господь Будда пішов на те, щоб відкинути Веди, прагнучи врятувати людей від гріха убивства тварин, а нещасних тварин    —    від різниць, де їх вбивають їхні старші брати, що так багато говорять про всесвітнє братерство, мир, справедливість та рівність. Поки вбивають тварин, не може навіть ітися за справедливість! Господь Будда хотів покласти тому край, і його вчення ахімси поширилось всією Індією і далі за її межі.

Формально філософія Господа Будди є атеїстична: вона відкидає існування Верховного Господа і заперечує авторитет Вед. Але все те призначене було просто замаскувати наміри Господа. Господь Будда є втілення Бога, тому він є відначальний вчитель ведичного знання. Як же він міг відкинути ведичну філософію? Проте він вдав, начебто відкидає її, тому що сура-двіша, демони, що вороже ставляться до відданих Бога, намагаються виправдати вбивство корів та інших тварин цитатами з Вед. Те саме роблять сучасні «санн’ясі». Тому Господь Будда мусив цілковито відкинути авторитет Вед. Якби це була не хитрість і Будда насправді відкинув би Веди, чи визнавали б його за Боже втілення? Чи ж складав би йому шану в трансцендентних піснях поет Джаядева, вайшнавський ачар’я? Господь Будда, утверджуючи авторитет Вед, проповідував начальні їх засади так, як вимагав певний час (так само робив і Шанкарачар’я). Тож Господь Будда й Ачар’я Шанкара торували шлях теїзмові, а вайшнавські ачар’ї, і насамперед Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, повели цим шляхом людей до його цілі    —    додому, до Бога.

Це велика радість, що люди цікавляться рухом ненасильства Господа Будди. Та чи на міру поважно вони приймуть його, щоб закрити всі бойні? Як ні, то вчення ахімси втрачає самий сенс.

«Шрімад-Бгаґаватам» був укладений перед самим початком доби Калі (близько п’яти тисяч років тому), а Господь Будда з’явився дві тисячі шістсот років тому. Тобто, «Шрімад-Бгаґаватам» провіщає прихід Господа Будди. Такий є авторитет цього ясного писання. В ньому є численні пророцтва, й вони справджуються одне по одному. Це однозначне свідчення того, що у «Шрімад-Бгаґаватам» і справді немає й тіні помилки, ілюзії, обману чи недосконалости, цих чотирьох вад, що притаманні всім зумовленим душам. Звільнені душі стоять понад цими вадами, тому вони можуть бачити і провіщати те, що станеться в далекому майбутньому.

ПОЯСНЕННЯ: Ось ще одне провіщення    —    щодо приходу Господа Калкі, Божого втілення. З’явитися Він має на стикові двох юґ, коли закінчуватиметься Калі-юґа і починатиметься Сат’я-юґа. Чотири юґи: Сат’я, Трета, Двапара й Калі    —     повторюються циклічно, як пори року. Нинішня Калі-юґа триває всього 432 000 років, і з них минуло тільки 5 000 років (з часу битви на Курукшетрі й кінця правління царя Парікшіта). До її кінця, отже, лишається ще 427 000 років. Тоді, як провіщає «Шрімад-Бгаґаватам», прийде втілення Калкі. Сказано, що Його батьком буде вчений брахмана на ім’я Вішну Яша, а місцем з’явлення    —    селище Шамбала. Як уже сказано, належного часу всі ті пророцтва збудуться. Такий є авторитет «Шрімад-Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Наведений тут перелік втілень Бога-Особи не є повний    —    це лише їхній частковий перегляд. Було ще багато інших втілень: Шрі Хаяґріва, Харі, Хамса, Прішніґарбга, Вібгу, Сат’ясена, Вайкунтга, Сарвабгаума, Вішваксена, Дгармасету, Судгама, Йоґешвара, Бріхадбгану та інші. Шрі Прахлада Махараджа так говорив у своїй молитві: «Мій Господи, Ти являєшся в стількох втіленнях, скільки є видів життя: серед водяних тварин, серед рослин, серед плазунів, птахів, звірів, людей, півбогів та інших, і ціль Твоя    —    підтримати віруючих і знищити невіруючих. Так, відповідно до потреби, Ти сходиш у різні юґи. В Калі-юґу Ти втілився в образі відданого». Втілення Господа в Калі-юґу    —    це Господь Чайтан’я Махапрабгу. В багатьох інших місцях як з «Бгаґаватам», так і з інших писань прямо сказано про втілення Господа як Шрі Чайтан’ї Махапрабгу. На це непрямо вказує і «Брахма-самхіта», де сказано, що хоча втілень Господа є дуже багато    —    Рама, Нрісімха, Вараха, Матс’я, Курма й багато інших, іноді Господь втілюється Сам, власною особою. Так, Господь Крішна й Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу не є втілення    —    Вони первинне джерело всіх інших утілень. Дальша шлока розкриє це глибше. Господь є невичерпне джерело незліченних утілень, і не всі вони згадані в писаннях. Але всі втілення Господа вирізняють притаманні саме їм надзвичайні дії, що не до снаги жодній живій істоті. То найперша ознака, за якою можна перевірити істинність Господнього втілення, вповноважене воно прямо чи непрямо. Декотрі із згаданих вище втілень    —    це майже повні частки. Приміром, Кумари наділені трансцендентним знанням. Шрі Нарада повноважно представляє віддане служіння. Махараджа Прітгу є втілення, уповноважене виконавчою владою. Втілення Матс’я    —    це безпосередньо повна частка. Отже, незчисленні Господні втілення безупинно являються в різних усесвітах, як, і на мить не спиняючись, падає вода водоспаду.

ПОЯСНЕННЯ: Втілення, які є відносно менш могутні, називаються вібгуті, а відносно могутніші    —    втілення авеша.

ПОЯСНЕННЯ: В цьому вірші Господь Шрі Крішна, Бог- Особа, вирізнений з-поміж усіх інших втілень. Серед аватар (втілень) Його названо тому, що Своєю безпричинною ласкою Він сходить із трансцендентної обителі. Аватара означає «той, хто сходить». Усі втілення Господа, і Сам Господь теж, сходять на різні планети матеріального світу, являючись у різних формах задля певної місії. Іноді Господь сходить Сам, а іноді сходять різні Його повні частки, частки повних часток або ж відокремлені частки, прямо чи непрямо вповноважені від Нього, щоб здійснити якісь особливі функції. Господь відначально повен усього багатства, усієї звитяги, слави, краси, всього знання та всієї зречености. Зазначимо, що коли ці щедроти частково проявляються через повні частки або частки повних часток, Його могутність проявляється тою мірою, якою це потрібно в кожнім випадку, щоб виконати якусь конкретну функцію. Якщо кімнату освітлюють лише малопотужні лампочки, це не означає, що потужність електростанції обмежена потужністю цих малих лампочок. Потужности електростанції вистачає приводити в рух великі промислові електродвигуни, що потребують набагато більшої напруги. Так само і Господні втілення проявляють свою могутність лише настільки, наскільки це потрібно в кожному окремому випадку.

Наприклад, Господь Парашурама й Господь Нрісімха проявили надзвичайну могутність : перший знищив двадцять один раз непокірних кшатрій, другий вбив могутнього безбожника Хіран’якашіпу. Хіран’якашіпу був настільки могутній, що навіть півбогів на інших планетах вкидало в дрож, коли він невдоволено супився. Півбоги з вищого рівня матеріального існування у всьому перевершують найвизначніших людей: в багато разів довше живуть, в багато разів вродливіші й багатші й таке інше, однак і вони боялися Хіран’якашіпу. Важко навіть уявити, яку владу над матеріальним світом мав Хіран’якашіпу, але і він був роздертий на шматки нігтями Господа Нрісімхи. Це означає, що ніхто, хоч який він могутній у матеріальному розумінні, не встоїть проти сили могутніх нігтів Господа. Так само Джамадаґн’я, Боже втілення, виявив могутність Господа, вбивши усіх непокірливих царів, що укріпились у своїх могутніх державах. Нарада, вповноважене втілення Господа, повне втілення Вараха і непрямо вповноважений Господь Будда пробуджували в людському загалові віру. Втілення Рами й Дганвантарі явили Його славу, а Баларама, Мохіні й Вамана показали Його вроду. Даттатрея, Матс’я, Кумара й Капіла появили Його трансцендентне знання. Нара й Нараяна Ріші явили Його зреченість. Так різні втілення Господа прямо чи непрямо проявляли різні Господні якості, однак Господь Крішна, відначальний Господь, явив всі якості Бога в повноті і тим підтвердив, що Він є джерело всіх інших втілень. Найнезвичайніші ж Свої якості Господь Шрі Крішна явив у розвагах із дівчатами-пастушками, явлених Його внутрішньою енерґією. Його розваги з ґопі    —     це вияв трансцендентного існування, блаженства й знання, хоча вони й скидаються на плотську любов. Не треба витлумачувати особливу привабливість Його розваг із ґопі неправильно.
Ці розваги описано в Десятій пісні «Бгаґаватам», що поступово, через попередні дев’ять пісень підносить читача на рівень розуміння трансцендентної природи розваг Господа Крішни з ґопі.

Шріла Джіва Ґосвамі, спираючись на авторитетні джерела, проголошує, що Господь Крішна є джерело всіх інших втілень. Неправильно вважати, що є інше джерело, яке породжує форму Господа Крішни. В особі Господа Шрі Крішни повною мірою присутні всі ознаки Верховної Істини, до того ж у «Бгаґавад-ґіті» Господь наголошує: немає істини, що була б вищою за Нього чи рівною Йому. В цьому вірші особливу вагу має слово свайам, яке підкреслює, що формі Господа Крішни немає джерела, крім Нього Самого. Незважаючи на те, що і в інших місцях втілення Господа описані словом бгаґаван, що вказує на їхні особливі функції, жодне з цих утілень ніде не проголошено Верховною Особистістю. В цьому ж вірші подибуємо слово свайам, що означає «верховний, суммум бонум*».

* Найвище благо (лат.)

Крішна, суммум бонум, один без іншого. Він поширює Себе в різні частини й частки, як то сваям-рупа, сваям-пракаша, тад-екатма, прабгава, вайбгава, віласа, аватара, авеша, а також у джіви, і кожна особа, кожна особистість наділена відповідними до її становища енерґіями, що їм не скласти ліку. Вчені, добре обізнані у трансцендентних предметах, через детальний аналіз дійшли висновку, що суммум бонум, Крішна, має шістдесят чотири принципові властивості. Поширення Крішни, чи особи одного з Господом ряду, посідають ці властивості лише частково. Але Шрі Крішна повністю володіє всіма ними. Його особисті поширення, як-от сваям-пракаша й тад-екатма, аж по категорії аватар,бувши всі вішну-таттвами, посідають до дев’яноста трьох відсотків тих трансцендентних властивостей. Господь Шіва, який не є ні аватара, ні авеша, ні щось проміжне між ними, посідає майже вісімдесят чотири відсотки цих властивостей. А джіви, тобто індивідуальні живі істоти на різних рівнях життя, посідають не більше як сімдесят вісім відсотків цих властивостей. У зумовленому стані матеріального існування жива істота має ці властивості дуже незначною мірою, більшою чи меншою в залежності від того, наскільки вона доброчесна. Найдосконалішою з живих істот у кожному всесвіті є Брахма, найвищий його управитель. Він володіє сімдесятьма вісьмома відсотками тих властивостей у всій повноті. Всі інші півбоги мають тих самих якостей вже меншою мірою, а людська істота посідає тільки незначну частку цих якостей. Ідеал досконалости для людської істоти у тому, щоб повністю розвинути в собі ті сімдесят вісім відсотків властивостей. Жива істота ніколи не може мати такі самі властивості, як Шіва, Вішну чи Господь Крішна. Вона може стати істотою божественної природи, якщо повністю розвине в собі всі сімдесят вісім відсотків трансцендентних властивостей, але ніколи вона не зможе стати Богом, як Шіва, Вішну чи Крішна. Певного часу вона може стати Брахмою. Божественні живі істоти, які населяють планети в духовному небі, є вічні супутники Бога на різних духовних планетах, називаних Харі-дгама і Махеша-дгама. Понад усіма духовними планетами розташована обитель Господа Крішни, яка зветься Крішналока або Ґолока Вріндавана. Якщо жива істота досягла досконалости, повністю розвинувши в собі сімдесят вісім відсотків вищезгаданих властивостей, вона, покинувши теперішнє матеріальне тіло, може ввійти на Крішналоку.

ПОЯСНЕННЯ : В « Бгаґавад - ґіті » Бог  -  Особа проголосив : кожен, хто пізнав природу трансцендентного народження та діяльности Господа, покине свою тимчасову матеріальну оселю і повернеться назад до Бога. Отже, щоб звільнитися з матеріального рабства, досить пізнати тайну втілення Господа в матеріальному світі. Як видно із сказаного, Господні народження й діяльність, що їх Він являє задля загального добра всіх людей, ніяк не є звичайні. Вони таємничі, і їх таїна розкривається лише тим, хто з духовною відданістю докладає всіх зусиль, щоб якомога глибше їх збагнути. Так звільняються від матеріальних пут. Тому радять просто віддано і щиро повторювати цю главу з «Бгаґаватам», що описує як Господь з’являється у різних втіленнях, і саме це дасть можливість прозирнути в глиб таїни Господніх народження та дій. Саме слово вімукті, тобто звільнення, показує, що Господні народження й діяльність абсолютно трансцендентні; якби це було не так, істота не могла б звільнитись, просто повторюючи їхні описи. Вони таємничі, і людина, яка не дотримується визначених приписів відданого служіння, не отримує права доступити таємниць Його народжень та діяльности.

ПОЯСНЕННЯ: Концепція Господа, що відома як вішва-рупа або вірат-рупа, не згадана серед перелічених утілень, тому що всі перелічені втілення цілковито трансцендентні, без тіні матеріального. Для них не існує різниці між тілом та душею, властивої зумовленим істотам. Концепція вірат-рупи розрахована на тих, хто щойно став на шлях поклоніння Богові. Саме для них дана концепція вірат-рупи, і її буде викладено в Другій пісні. Згідно з концепцією вірат-рупи проявлену матерію у вигляді різних планет вважають за Його руки, ноги тощо, але насправді ті описи призначені для неофітів. Початківцю важко осягнути те, що перебуває поза межами матерії. Цю концепцію форми Господа в матерії перелік Його істинних форм не містить. У вияві Параматми, Наддуші, Господь перебуває у кожній матеріальній формі і навіть у атомах, проте зовнішня матеріальна форма як для Господа, так і для живої істоти є тільки уявною. Нинішні форми зумовлених душ теж не є справжніми. Висновок зі сказаного такий: матеріальна концепція Господнього тіла, вірат, є уявна. І Господь, і живі істоти є живий дух і мають одвічні духовні тіла.

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш далі розвиває думку, що своїми матеріальними очима й чуттями ми не можемо сприйняти Господа, що абсолютно духовний. Ми неспроможні виявити навіть духовної іскри, що існує в матеріальному тілі живої істоти. Ми сприймаємо тіло, зовнішній покров живої істоти, чи тонкий розум, але не бачимо духовної іскри в тілі. Тому ми кажемо про присутність живої істоти тоді, коли присутнє її грубе тіло. І так само тим, хто хоче бачити Господа своїми теперішніми, матеріальними, очима чи сприймати матеріальними чуттями, радять споглядати велетенський зовнішній вияв Господа, що зветься вірат-рупою. Так коли, наприклад, людина виїздить на машині, що впадає в око, ми звикле ототожнюємо цю людину з машиною, в якій вона їздить. Коли президент проїжджає у своєму автомобілі, ми кажемо: «Ось поїхав президент», ототожнюючи машину з президентом. І так само малорозумним людям, які бажають побачити Бога негайно, не набувши попередньо потрібних якостей, спочатку вказують на велетенський матеріальний космос як на форму Господа, хоча Сам Господь перебуває і всередині всього, і поза всім. Тут до місця буде приклад з хмарами в небі та його кольором. Блакитний колір неба і саме небо    —     то різні речі, проте ми кажемо, що небо блакитне. Але це лише на позверхній погляд того, хто не має знань.

ПОЯСНЕННЯ: Грубу форму космічного проявлення сприймають як велетенське тіло Господа, але існує ще й концепція Його тонкої форми, про яку відомо тільки, що вона невидима, нечутна і непроявлена. Але насправді ці груба і тонка концепції тіла співвідносні із живими істотами. Кожна жива істота має власну духовну форму, що існує як поза грубим матеріальним, так і тонким, психічним, буттям. Тільки-но жива істота покидає видиме грубе тіло, груба, тілесна, і тонка, психічна, діяльність остаточно припиняються. Фактично, про те, що істота пішла, ми робимо висновок з того, що її не видно й не чути. Навіть якщо грубе тіло істоти бездіяльне під час глибокого сну, ми визначаємо її присутність в тілі за диханням. Отже, відхід істоти з тіла ще не означає, що живої душі не існує. Якби її не було, чи могла б істота народжуватися знову й знову?

Підсумок сказаного такий: Господь вічно існує в Своїй трансцендентній формі, і вона, на відміну від форм живих істот, не є ні груба, ні тонка. Його тіло ні в якому разі не можна прирівнювати до грубого і тонкого тіл живої істоти. Всі такі концепції щодо тіла Бога уявні. Всяка жива істота має свою вічну духовну форму, що перебуває в стані зумовлености тільки через занечищення матерією.

ПОЯСНЕННЯ: Різниця між самоусвідомленням і матеріальною ілюзією полягає в розумінні того, що всі тимчасові й ілюзорні нашарування матеріальної енерґії у формі грубого та тонкого тіл    —    це лише зовнішні покрови душі. Ці покрови виникають лише через невігластво. Бога-Особу такі покрови ніколи не вкривають. Твердо засвоїти ці істини означає звільнитися, тобто побачити Абсолют. Отже, щоб довершено усвідомити себе, треба стати на шлях релігійного, духовного життя. Усвідомити себе означає перенести увагу із задоволення потреб грубого й тонкого тіл на діяльність душі. Поштовх до діяльности виходить з душі, однак якщо діяти в невігластві щодо справжнього становища душі, така діяльність стає ілюзорною. Через невігластво жива істота пов’язує свої інтереси з тим, що дає користь грубому і тонкому тілам, і тому все, що ми робимо, життя у життя обертається внівець. Однак якщо людина розвивається в правильному напрямку, вона приходить розуміння, яка є природа її «я», і з цього часу вже починає діяти власне душа. Таку людину, чия діяльність є безпосередньою діяльністю душі, називають джіван-мукта, тобто звільненою навіть у зумовленому бутті.

На цей досконалий рівень самоусвідомлення не прийти ніякими штучними методами    —    його досягають тільки біля лотосових стіп Господа, незмінно трансцендентного. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що Він присутній у серці кожного і що Він один є джерело всього знання, пам’яті та забуття. Коли жива істота хоче бути тим, хто насолоджується матеріальною енерґією (тобто ілюзорними явищами), Господь вкриває живу істоту тьмою забуття, і тоді жива істота починає хибно вважати, що грубе тіло й тонкий розум    —    це і є її єство. Коли ж на шляху розвитку трансцендентного знання істота починає молити Господа про звільнення її від кайданів забуття, Господь зі Своєї безпричинної ласки забирає з-перед її очей завісу ілюзії, і тоді, осягаючи, хто вона є, істота віддає себе на служіння Господеві і звільняється із зумовленого життя, повернувшись до свого одвічного природного становища. Все це Господь робить або через посередництво Своєї зовнішньої енерґії, або безпосередньо через Свою внутрішню енерґію.

ПОЯСНЕННЯ: Господь є абсолютна Трансцендентність, і тому всі Його форми, імена, розваги, атрибути, супутники та енерґії тотожні Йому. Його трансцендентна енерґія діє відповідно до Його всемогутности. Одна й та сама Його енерґія діє як зовнішня, внутрішня й межова енерґії, і, бувши всемогутній, Він через посередництво будь-якої з цих енерґій може здійснити будь-що. На Своє бажання Він може перемінити зовнішню енерґію у внутрішню. Тому з Його милости зовнішня енерґія, функція якої    —    вводити в оману істоти, які самі прагнуть того, відступає, корячись волі Господа, і створює для зумовленої істоти можливості покаятися та спокутувати свої гріхи. Та ж сама енерґія вже діє так, щоб допомогти очищеній живій істоті робити поступ на шляху самоусвідомлення. Тут слушний приклад з електроенерґією. Електрик, що знається на своїй справі, може, застосовуючи по-різному електроенерґію, використати її і на опалення, і на охолодження приміщення. Так само зовнішня енерґія, що нині вводить істоту в оману, втягуючи її в безперервну низку народжень і смертей, волею Господа перемінюється у внутрішню енерґію, щоб вести живу істоту до вічного життя. Діставши ласку Господа, істота віднаходить своє істинне природне становище, щоб насолоджуватися вічним духовним життям.

ПОЯСНЕННЯ: Єство Господа і живих істот цілковито духовне, і тому як Господь, так і живі істоти вічні: для них немає народження та смерти. Але між тим, як «народжується» й «відходить» Господь, і як народжуються та відходять живі істоти є відмінність. Живі істоти народжуються та помирають, зв’язані законами матеріальної природи. Але коли «з’являється» й «відходить» Господь, то ці «з’явлення» і «відхід» не мають стосунку до матеріальної природи    —    їх проявляє внутрішня енерґія Господа. Великі мудреці оповідають про них, щоб допомогти живій істоті усвідомити себе. В «Бгаґавад-ґіті» Господь проголосив, що Його так зване народження в матеріальному світі цілковито трансцендентне. Самої медитації на Його дії досить, щоб осягнути Брахман і так звільнитися з матеріального рабства. В шруті сказано: нерожденний народжується. Всевишній не має нічого робити, але Він всемогутній, і тому те, що Він робить, проявляється природно, наче само собою. Не дивно, що поява й зникнення Верховного Бога-Особи та всі Його дії є тема потаємна, навіть для ведичних писань. Аде Господь таки являє їх, проливаючи на зумовлені душі Свою милість. Ми не повинні губити жодної нагоди здобути благо з оповідей про Господні дії, бо ці оповіді    —    найзручніша і найприємніша форма медитації на Брахман.

ПОЯСНЕННЯ: Перше, що відрізняє Господа від живих істот, це те, що Господь є творець, а живі істоти    —    створені. Тут Господа названо амоґга-ліла, і це вказує на те, що в Його творінні немає нічого прикрого. У ньому страждають ті, хто змушує страждати інших. Господь трансцендентний до будь- яких матеріальних турбот, адже Він сповнений усіх щедрот: багатства, сили, слави, краси, знання й зречености, а отже Він владарює над чуттями. Він творить проявлені всесвіти заради того, щоб виправити живі істоти, які страждають у тих всесвітах від троїстих нещасть, Він підтримує ці всесвіти і належного часу знищує їх, але все це і найменшою мірою не заторкує Його. Його зв’язок з матеріальним творінням лише зовнішній: так людина вдихає пахощі, не маючи прямого зв’язку з джерелом запаху. Тому нечестивим людям, хоч як вони намагайся, не наблизитися до Нього.

ПОЯСНЕННЯ: Нікому не під силу достеменно описати трансцендентну природу Абсолютної Істини. Тому й сказано, що її не виразити ні розумом, ні словом. Проте є люди, що, не маючи розуму, хочуть пізнати Абсолютну Істину через свої недосконалі розумування і недостовірні описи Його діяльности. Його дії, з’ява і зникнення, Його імена, форми, Його оточення, Його особистості й усе з Ним пов’язане    —     це таємниця для людини мирського складу. Є два різновиди матеріалістів: ті, хто діє з бажанням насолоджуватися плодами своєї діяльности і філософи-емпірики. Ті, хто діє з бажанням насолоджуватись плодами своєї діяльности, взагалі нічого не знають про Абсолютну Істину, а умоглядні філософи, що вже розчарувались у такій кармічній діяльності, звертають погляд до Абсолютної Істини і намагаються пізнати Її своїми розумуваннями. Для всіх них Абсолютна Істина    —     лишається таємницею, як фокуси мага для дитини. Введені в оману чудесами Верховної Істоти, невіддані, хай і найвправніші в кармічній діяльності чи умоглядних розумуваннях, не виходять із невігластва. Їхнє знання таке обмежене, що вони нездатні вступити до таємничої царини трансцендентного. Умоглядні мислителі перебувають на рівні трохи вищому проти рівня грубих матеріалістів, тобто тих, хто діє заради плодів, але вони також у лабетах ілюзії і тому приймають як само собою зрозуміле, що все, що має форму, ім’я і здатне діяти, породжене матеріальною енерґією. На їхню думку Верховний Дух безформний, безіменний та бездіяльний. І через те, що такі умоглядні філософи прирівнюють трансцендентне ім’я та форму Господа до імен та форм матеріального світу, вони, по суті, перебувають у невігластві. З таким їхнім вбогим знанням прозирнути в істинну природу Верховної Істоти неможливо. Як сказано в «Бгаґавад- ґіті», становище Господа завжди трансцендентне, навіть коли Він приходить у матеріальний світ. Але нерозумні люди вважають Господа за одну з видатних особистостей матеріального світу, потрапляючи так в оману ілюзорної енерґії.

ПОЯСНЕННЯ: Пізнати трансцендентне ім’я, форму й дії Господа Крішни до снаги тільки чистим відданим, бо вони цілковито звільнилися від умоглядних розумувань і наслідків діяльности задля плодів. Чисті віддані не сподіваються особистого зиску зі свого бездомісного відданого служіння Господеві. Вони виконують безперервне віддане служіння із невимушеного щирого бажання служити і віддаються йому без останку. В Господньому творінні кожен прямо чи непрямо служить Господеві. Такий закон Господа, і винятків з нього немає. Ті, хто служить Йому непрямо, під тиском ілюзії, представника Господа, служать Йому без любови. Але хто служить Йому безпосередньо під керівництвом Його дорогого представника, служать з любови. Ті, хто служить з любови    —    Господні віддані, і з Господньої милости вони можуть вступити на таємний терен трансцендентного. Натомість умоглядні мислителі навіки лишаються в пітьмі. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», Господь Сам скеровує чистих відданих на шляху пізнання, тому що вони безперервно і невимушено з щирою любов’ю служать Йому. Ось в чому таємниця вступу до Божого царства. Ні діяльність задля плодів, ні розумування до цього не придадуться.

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Сута Ґосвамі підносить хвалу питанням мудреців, яких очолює Шаунака. Ці питання гідні хвали, тому що вони трансцендентні з природи. Як уже з’ясовано, тільки відданим приступно значною мірою пізнати Господа, а іншим це знання геть недоступне. Тому віддані здобувають досконале знання всього духовного. Бог- Особа    —    це найвищий аспект Абсолютної Істини. Знання про Бога-Особу вже вміщує в собі і знання безособистісного Брахмана, і знання локалізованої Параматми (Наддуші). Отже той, хто усвідомив Бога-Особу, природно усвідомлює й усе, що Його стосується, все розмаїття Його енерґій та поширень. Тому відданих і прославляють як тих, що досягли вершини успіху. Хто без останку віддав себе Господеві    —     убезпечений від жахливих матеріальних страждань у колі народжень і смертей.

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу проголосив, що «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це все ведичне знання та історія, бездоганно виражені у звуковій формі. Він містить вибрані оповіді за великих відданих, що входять до безпосереднього товариства Бога-Особи. «Шрімад-Бгаґаватам»    —     це літературне втілення Господа Шрі Крішни і тому невідмінний від Нього. «Шрімад-Бгаґаватам» треба поклонятися з такою ж шаною, як ми поклоняємось Господеві. Якщо ми наполегливо і з великим терпінням будемо вивчати його, ми здобудемо від Господа найвище благословення. «Шрімад- Бгаґаватам», як і Сам Бог, є саме світло, саме блаженство й сама досконалість. Якщо ми сприйматимемо «Шрімад-Бгаґаватам» через прозоре посередництво духовного вчителя, від простої рецитації його нам повністю відкриється трансцендентне світло Верховного Брахмана, Шрі Крішни. Особистий секретар Господа Чайтан’ї Шріла Сварупа Дамодара Ґосвамі радив кожному, хто приходив побачити Господа в Пурі, вивчати «Бгаґаватам» від особи-бгаґаватам. Особа- бгаґаватам    —    це свідомий своєї сутности істинний духовний вчитель, і тільки через нього можна зрозуміти уроки «Бгаґаватам» і досягнути бажаного успіху. Вивчаючи «Бгаґаватам», можна здобути будь-які благословення, якими обдаровує Сам Господь особисто. «Шрімад-Бгаґаватам» несе в собі всі трансцендентні благословення Господа Шрі Крішни, які можна дістати спілкуючись з Ним.

ПОЯСНЕННЯ: Люди з мізерними знаннями вважають за достовірні ті відомості зі світової історії, що трапилися не раніше від часів Будди, тобто з шостого століття до Р. Х., а оповіді з писань, які стосуються давніших часів, вважають за вигадані. Але то не так. Усі згадані в Пуранах, у «Махабгараті» та інших писаннях події дійсно відбувалися, і не лише на цій, а й інших планетах, яких у всесвіті мільйони. Певні оповіді за події на інших планетах, які не належать до нашої планетної системи, видаються таким обмеженим людям неймовірними. Їм невтямки, що різні планети багато в чому несхожі між собою, а тому деякі події з історії інших планет подеколи суперечать нашому досвідові життя на цій планеті. Якщо зважити на різницю між планетами і також на різницю в часі та обставинах, то стає зрозумілим, що нічого неймовірного в оповідях з Пуран немає і що це не просто міфи. Не треба забувати мудрість: що є день для того, хто має очі, то ніч для сліпого. Тому не слід відкидати оповіді й історії з Пуран, вважаючи їх вигаданими. Навіщо було б великим ріші, як ото В’яса, вміщувати в свої твори якісь вигадки?

«Шрімад-Бгаґаватам» містить описи подій, що вибрані з літописів різних планет, і тому всі духовні авторитети одностайно визнають його за маха-пурану. Особливого значення цим історіям надає те, що всі вони пов’язані з Господом, з Його діями в різні часи і за різних умов. Шріла Шукадева Ґосвамі є найпіднесеніша особистість з-поміж усіх душ, які усвідомили себе, і він взявся вивчати це писання від свого батька В’ясадеви. Шріла В’ясадева є великий авторитет з ведичного знання і, враховуючи надзвичайну важливість викладеного в «Шрімад-Бгаґаватам», першому він передав це послання своєму синові, видатному Шрілі Шукадеві Ґосвамі. Послання «Бгаґаватам» порівнюють із вершками. Ведична література    —    немов неозорий молочний океан знання. Вершки або масло є найсмачнішим у молоці, або його суть, і так само «Шрімад-Бгаґаватам» вміщує повчальні, достовірні і водночас найзахопливіші оповіді за різні дії Господа та Його відданих. Проте користи не буде, якщо слухати послання «Бгаґаватам» од невір, безбожників чи декламаторів з фаху, що роблять із «Бгаґаватам» товар для обивателя. Це послання було передане Шрілі Шукадеві Ґосвамі, а для нього «Бгаґаватам» ніколи не був і не міг бути за спосіб заробітку. Він не мав сім’ї, а тому не мав і потреби заробляти на її утримання. Тому «Шрімад-Бгаґаватам» треба сприймати від представника Шукадеви, який провадить зречений спосіб життя і не обтяжений потребою утримувати сім’ю. Молоко, поза сумнівом, надзвичайно корисне й поживне, але якщо його торкається змія, воно вже не поживне, а навпаки    —    несе смерть. Так само з «Бгаґаватам»: ніхто, крім тих, хто неухильно тримається всіх принципів вайшнавізму, не має права оповідати його, заробляючи на прожиток і стаючи причиною духовної смерти численних слухачів. У «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що ціль усіх Вед    —    пізнати Його (Господа Крішну). А «Шрімад-Бгаґаватам»    —    то Сам Шрі Крішна, Господь, що прийшов у формі записаного знання. Тому «Бгаґаватам»    —    це вершки Вед. У ньому подані всі історичні факти всіх часів, пов’язані з Шрі Крішною. Це справжня квінтесенція всіх історичних оповідей.

ПОЯСНЕННЯ:   Належний    спосіб   отримувати   будь-яке   трансцендентне послання    —    приймати його в ланцюгові учнівської послідовности. Учнівська послідовність називається парампарою. І якщо «Бгаґаватам» чи будь-які інші ведичні писання отримано не через систему парампари, то таку передачу знання вважають за неавторитетну. В’ясадева передав послання «Бгаґаватам» Шукадеві Ґосвамі, а від Шукадеви Ґосвамі це послання отримав Сута Ґосвамі. Тому приймати вість «Бгаґаватам» належить від Сути Ґосвамі або від його представника, а ніяк не від того, хто тлумачить його, не маючи зв’язку з парампарою.

Імператор Парікшіт був завчасно повідомлений про свою смерть і, одразу покинувши свої царство та сім’ю, пішов на берег Ґанґи, щоб, сидячи там, постити до самої смерти. Він був імператор, і тому там зібралися всі великі мудреці, ріші, філософи, містики тощо. Вони висували багато пропозицій щодо того, як йому належало діяти, аж урешті все вирішилось так: він мав слухати від Шукадеви Ґосвамі про Господа Крішну. Так йому повідано «Бгаґаватам».

Шріпада Шанкарачар’я, а він звіщав філософію майавади і особливо наголошував на безособистісному аспекті Абсолюту, теж радив йти по притулок до лотосових стіп Господа Шрі Крішни, бо з суперечок користи немає. Так, непрямо Шріпада Шанкарачар’я визнав, що його коментар на «Веданта-сутру» з усім барвистим аналізом граматики нікому не придасться у час смерти. У вирішальну, смертну, годину людина повинна повторювати ім’я Ґовінди. Така рада всіх великих трансценденталістів. Шукадева Ґосвамі ще у сиву давнину виголосив ту саму істину: в кінці життя людина має пам’ятати Нараяну. В цьому сама сутність духовної діяльности. Й у згоді з цією вічною істиною, сповнений знання і вміння Шукадева Ґосвамі оповідав, а імператор Парікшіт слухав «Шрімад-Бгаґаватам», і належного часу обидва вони звільнилися завдяки одному й тому ж засобові    —    посланню «Бгаґаватам».

ПОЯСНЕННЯ: Господь Шрі Крішна має Свою вічну дгаму, обитель, і в ній Він вічно насолоджується разом зі Своїми вічними супутниками й оточенням. Ця Його вічна оселя є проявлення Його внутрішньої енерґії, на відміну від світу матеріального, що є проявленням Його зовнішньої енерґії. Сходячи у матеріальний світ, Він являє Себе й усе Своє оточення у Своїй внутрішній енерґії, що її називають атма-майа. Господь каже в «Бгаґавад-ґіті», що Він сходить Своєю внутрішньою енерґією (атма-майею). Тобто, Його форма, ім’я, слава, атрибути, обитель та все решта не належать до утворів матерії. Він сходить, щоб виправити падші душі й знову встановити закони релігії, що дані безпосередньо від Нього. Ніхто крім Бога не може встановити основ релігії. Її закони може виголосити тільки Він або достойна особистість, яку Він уповноважив це зробити. Справжня релігія полягає в тому, щоб пізнати Бога, наші стосунки з Ним і наші обов’язки перед Ним, а також, врешті, дізнатись, яка доля чекає на нас після того, як ми покинемо матеріальне тіло. Зумовленим душам, що потрапили до пастки матеріальної енерґії, навряд чи відомі ці засадничі поняття про життя. Більшість з цих істот нічим не відрізняються від тварин, знаючи одне: їсти, спати, боятись і злучатися. Вони здебільшого просто насолоджують чуття, хоча і називають це релігійністю, пізнанням чи пошуками спасіння. Нині, в добу чвар, Калі- юґу, люди ще більше засліпли. Люди Калі-юґи    —    просто вилощені тварини. Вони не хочуть і знати за духовне знання чи релігійне життя, життя в Бозі. Вони настільки незрячі, що нездатні побачити щось поза сферою чинності тонкого розуму, інтелекту та его    —    але дуже горді зі свого проґресу в науці, зі свого матеріального добробуту та пізнань. Вони наражають себе на ризик, покинувши теперішнє тіло, стати собакою чи свинею, тому що геть згубили з ока кінцеву мету життя.

Бог-Особа Шрі Крішна з’явився тут незадовго перед початком Калі-юґи, і майже на самому її початку Він повернувся до Своєї вічної обителі. Перебуваючи на Землі, Він проявив в Своїх різноманітних діяннях усе, зокрема, викорінив показну релігійність, оповівши «Бгаґавад-ґіту». А перед тим, як відійти з матеріального світу, Він через Нараду уповноважив Шрі В’ясадеву укласти послання «Шрімад-Бгаґаватам», і тепер «Шрімад-Бгаґаватам» і «Бгаґавад-ґіта», мов два смолоскипи, світять незрячим людям цієї доби. Іншими словами, якщо людина тепер, за доби Калі, хоче побачити істинне світло життя, їй вистачить звернутися до цих двох книг    —    так вона здійснить свою життєву місію. «Бгаґавад- ґіта» викладає знання, потрібне, щоб приступитись до «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це суммум бонум життя, Сам уособлений Господь Шрі Крішна. Тому ми маємо сприймати «Шрімад-Бгаґаватам» як безпосереднє проявлення Господа Крішни. Той, хто здатний бачити «Шрімад- Бгаґаватам», може бачити і Самого Господа Шрі Крішну. Вони тотожні.

ПОЯСНЕННЯ: Немає сумніву, що той, хто слухає «Бгаґаватам» від свідомої своєї сутности великої душі, такої, як Шукадева Ґосвамі, може безпосередньо побачити присутність Господа Шрі Крішни в його віршах. Однак неможливо пізнати, що таке «Бгаґаватам», слухаючи його від найманого читця-лицедія, який декламацією просто хоче заробити собі на статеві втіхи. Пізнати «Шрімад-Бгаґаватам», спілкуючись із людьми, які прив’язані до статевого життя, неможливо. Не пізнати його і від того, хто витлумачує цю книгу на основі своїх матеріальних знань. Якщо людина хоче побачити на сторінках «Бгаґаватам» Господа Шрі Крішну, вона має вивчати його від представника Шукадеви Ґосвамі і ні від кого іншого. Це єдиний спосіб, і іншого немає. Сута Ґосвамі є істинний представник Шукадеви Ґосвамі, бо його бажання    —     передати послання, отримане від великого вченого брахмани. Шукадева Ґосвамі подав «Бгаґаватам» так, як почув його від свого славетного батька, і так само Сута Ґосвамі подає «Бгаґаватам» точно так, як почув від Шукадеви Ґосвамі. Просто слухати    —    ще замало: слід усвідомити почуте, сприймаючи текст з належною увагою. Слово нівішт̣а означає, що Сута Ґосвамі вбирав нектар «Бгаґаватам» через вуха. Так насправді і треба сприймати «Бгаґаватам»: з непослабною увагою слухати його від належної особи    —    тоді відкриється, що Господь Крішна присутній на кожній його сторінці. Така є таємниця пізнання «Бгаґаватам». Однак пильно слухати не здатний той, чий розум нечистий. А нечистий розум має той, чиї дії нечисті. Діяльність неможливо очистити, якщо не стати чистому в їді, сні, захисті та статевому житті. Якщо ж людині в той чи той спосіб випадає з непослабною увагою слухати «Бгаґаватам» від належної особи, вона, безсумнівно, одразу бачить у його віршах Господа Шрі Крішну.