Побачивши Уддгаву, ґопі постерегли, що він виглядає точно як Крішна, тож знати було, що бачать перед собою великого відданого Крішни. Уддгава мав довгі руки, очі були наче лотосові пелюстки, сам вбраний у жовте, на шиї ґірлянда з лотосів, і дуже гарний на вроду. Уддгава досяг звільнення саруп’я, коли мають зовнішність, як у Господа, тому виглядав майже як Крішна. За Крішниної відсутности ґопі поклали собі за обов’язок щоранку відвідувати матінку Яшоду. Вони знали, що Нанда Махараджа й мати Яшода сохнуть з журби, тому ґопі вважали за свій найперший обов’язок приходити віддати шану цим найпіднесенішим особистостям, старшим жителям Вріндавани. Дивлячись на Крішниних друзів, Нанда з Яшодою згадували Крішну, і то була їм розрада. Ґопі теж були щасливі бачити Нанду і Яшоду.

Побачивши, що Уддгава представляє Крішну навіть своєю зовнішністю, ґопі вирішили, що він, мабуть, душа, яка до решти віддалася Верховному Богові-Особі. Вони взялися розважати: «Хто цей юнак, що так подібний до Крішни? В нього такі самі очі — лотосові пелюстки, прямий ніс і гарне обличчя, і усміхається він так само. Він геть у всьому нагадує Крішну, Ш’ямасундару, прекрасного чорного юнака. Він навіть вбраний чисто як Крішна. Звідки він? Яка щасливиця має його за чоловіка?» — питались одна в одної. Їм дуже хотілося довідатись, хто він такий, тому вони, простосерді сільські дівчата, без церемоній стали кружка навколо Уддгави.

Дізнавшись, що Уддгава має від Крішни послання, ґопі дуже зраділи й повели його подалі від людських очей, щоб вже там спокійно за все розпитатись. Вони хотіли вільно поговорити з ним, щоб не бентежитись, як надійде хтось незнайомий. Гречно й покірливо ґопі звернулись до нього:

— Нам відомо, що ти є найближчий товариш Крішні, і тому саме тебе Він послав до Вріндавани заспокоїти Своїх батька й матір. Прив’язаність до рідних завжди дуже міцна. Навіть великі мудреці, що склали обітницю зречености, не здатні повністю забути своїх родичів. Тому Крішна послав тебе до Своїх батька й матері: адже інших справ у Вріндавані Він не має. Тепер Він живе в місті. Що Його тепер обходять Вріндавана чи пасовища й корови? Все це Йому ні до чого, Він же нині городянин!

Певна річ, Йому немає ніякого діла до тих, хто Йому не рідня. Дружба поза родинними зв’язками триває доти, доки з того є користь, інакше, якщо користи ніякої, навіщо турбуватися за нерідних, а надто за чужих дружин, що зв’язані шлюбом зі своїми чоловіками? Крішні вони цікаві, доки Він потребує чуттєвого задоволення — так само бджіл цікавлять квіти, доки вони хочуть з них меду. Цілком природно, що повія кидає коханця зараз, як його кишені стають порожні, і так само громадяни покидають країну, якщо з’ясували, що уряд захистити їх не здатний. Студент, закінчивши навчання, пориває стосунки з учителем і освітнім закладом. Священик, отримавши винагороду, байдужіє до парафіянина. Коли дерево припиняє плодоносити, птахів воно вже не цікавить. Гість — той поїсть у гостині та й покидає хазяїна. Олені та інші тварини йдуть з лісу, якщо пожежа випалила там всю траву. А чоловік, натішившись з подружкою, пориває з нею всі стосунки.

У такий спосіб, наводячи порівняння, ґопі непрямо звинувачували Крішну.

Уддгава зрозумів, що ґопі Вріндавани живуть тільки думками про Крішну та Його дитячі розваги. Розмовляючи з Уддгавою про Крішну, вони геть забули за хатні обов’язки. Бажання слухати про Крішну чимдалі дужчало, так що ґопі забули навіть себе самих.

Одну з ґопі, Шріматі Радгарані, всю заполонили думки про Крішну та спогади про зустрічі з Ним, аж Вона почала вголос розмовляти з джмелем, що кружляв поблизу і все старався торкнутися до Її лотосових стіп. Інша ґопі розмовляла з посланцем Крішни Уддгавою, а тимчасом Шріматі Радгарані, взявши, що джміль — то посланець Крішни, заговорила до нього:

— Джмелю, ти звик збирати з квітів мед, тому й зголосився стати Крішні за посланця — ви ж одної натури. Я вже помітила, в тебе на вусах червона кункума, яка замазала квіткову ґірлянду Крішни, коли Він пригортав до Себе іншу дівчину, Мою суперницю. Ти пишаєшся з того, що торкнувся тої ґірлянди і вуса в тебе стали червоні. Ти приніс Мені послання і все стараєшся торкнутися до Моїх стіп. Але не займай Мене, любий джмелю! Я не хочу ніяких листів від твого непевного хазяїна. Ти — непевний слуга непевного пана.

Очевидно було, що Шріматі Радгарані закидала джмелеві, а засудити прагнула посланця Уддгаву. Шріматі Радгарані вбачала в Уддгаві не просто людину, яка зовні подібна до Крішни, — Вона вважала його таким самим, як Крішна. Тож Вона зауважила, що Уддгава непевний, як Сам Крішна. Шріматі Радгарані хотіла дати підстави, чим саме так не догодили Їй Крішна та Його посланець.

— Пан твій Крішна, — звернулася Вона до джмеля, — точно як ти. Ти сідаєш на квітку, береш трохи меду і одразу перелітаєш на другу — і знов куштуєш меду. Ти чисто як твій пан, Крішна: Він тільки раз дав Мені скуштувати смаку Своїх вуст і зараз покинув. Знаю і те, що богиня Лакшмі, завжди уквітчана лотосами, постійно служить Крішні. Не знаю тільки, чим так причарував її Крішна і чому вона так до Нього прив’язана, хоча й знає Його справжню вдачу. Але ми мудріші за богиню процвітання. Ні Крішна, ні Його посланці більше нас не підмануть.

Згідно з авторитетним судженням, Лакшмі, богиня процвітання, є поширення Шріматі Радгарані, Їй підпорядковане. Крішна має численні поширення, вішну-мурті, і так само Його енерґія насолоди, Радгарані, має безмежну кількість поширень, що виявлені як богині процвітання. Тому богиня процвітання, Лакшміджі, завжди прагне піднестися до становищі ґопі.

— Немудрий джмелю, — Шріматі Радгарані вела далі, — ти співаєш Крішні славу, щоб запобігти Моєї ласки і отримати винагороду. То все дарма. Ми втратили все, що мали — пішли з дому, покинули сім’ю. Ми знаємо того Крішну ой як добре, куди краще, ніж ти. Хоч що розповідай про Нього — ми чули це не раз і не два. Тепер Крішна у місті, і там Його здебільшого знають як друга Арджуни. В нього багато нових подружок, і вони всі, безперечно, дуже щасливі, що Він з ними. Тепер вони щасливі, адже Крішна загасив пожежу хіті, що палала в їхніх грудях. Якщо підеш уславлювати Крішну до них і зумієш їх вдоволити, можливо, вони винагородять тебе. Ти схиляєш голову Мені до стіп, намагаючись підлеститись до Мене і заспокоїти, проте я наскрізь бачу твої хитрощі. Я знаю, ти — посланець великого крутія Крішни. Тому йди від Мене геть.

Знаю, ти добре вмієш замирювати супротивні сторони, але затям собі: Я не вірю ані тобі, ані панові твоєму, Крішні. Лише заради Крішни ми покинули все — наші родини, чоловіків, дітей, рідних, а Він проте не чує Себе й трохи зобов’язаним перед нами. Він покинув нас напризволяще. Невже ти гадаєш, ми повіримо Йому знов? Нам відомо, що Крішна не може довго лишатися без товариства молодих жінок, таку вже Він має вдачу. А в Матгурі це не так просто — це ж не селище з наївними пастушками. Він в шляхетному оточенні, а там знайти дівчат-подружок не легко. Ти, може, прийшов знов підмовити нас або забрати туди? Але чого це Крішна сподівається, що ми туди поїдемо? Йому залегке звабити всіх інших дівчат не лише у Вріндавані чи Матгурі, а й скрізь у всесвіті. На заклик Його чарівливого усміху і чудових брів піде будь-яка жінка з небесних, середніх чи нижніх планет. Навіть Маха-Лакшмі, найславетніша з-поміж богинь процвітання, жадає хоч якось прислужитися Йому. А що таке ми проти всіх тих жінок у цілому всесвіті? Ніщо!

Крішна ставить Себе за великодушного, і Йому підносять хвалу великі святі. Ця Його якість придалася б якнайкраще, якби Він дарував Своєю милістю нас, знедолених, кого Він був знехтував. Ти, посланцю-бідахо, просто нерозумний слуга. Чи багато ти знаєш про Крішну, який Він був невдячний та безсердечний, і не лише за цього життя, а й за попередніх? Нам розповідала за це бабуся Паурнамасі. Від неї знаємо, що минулого разу Крішна народився в сім’ї кшатрій і звався Рамачандрою. За того життя Він замість убити Валі, ворога Свого друга, як то гідно кшатрії, вбив Його як мисливець. Мисливець ховається в безпечне місце і вбиває звіра із засідки, не виходячи з ним віч-на-віч. Господеві Рамачандрі, кшатрії, слід було б битися з Валі сам-на-сам, а проте, підбурений від Свого друга, Він вбив його з-поза дерева. Так Він порушив релігійні засади кшатрії. Крім того, Він так підпав під чар Сітиної краси, що через це спотворив Шурпанакгу, Раванову сестру, відрубавши їй носа та вуха. Шурпанакга хотіла мати з Ним інтимну близькість, і Його як кшатрії обов’язок був її вдовольнити. Але Він, лялька в руках Своєї дружини, спотворив Шурпанакгу, не в змозі забути Сіту-деві. Перед цим народженням у тілі кшатрії Він народився хлопчиком-брахманою на ім’я Ваманадева і прийшов просити в Балі Махараджі милостині. Балі Махараджа був такий великодушний, що віддав усе, що мав, а проте невдячний, наче той крук, Крішна-Ваманадева схопив його і скинув у царство Паталу. Ми все знаємо про цього Крішну і який Він невдячний. Але складність ось у чому: Він і жорстокий, і бездушний, але покинути розмовляти про Нього нам дуже непросто. Та хіба лише нам — про Нього завше розмовляють навіть великі мудреці й святі! Ми, ґопі Вріндавани, не хочемо більше знатися з цим чорним юнаком, але як нам забути Його, як облишити говорити про Його діяння? — казала Шріматі Радгарані.

Крішна — абсолютний, і тому Його так зване «жорстоке поводження» так само прекрасне, як і поводження ласкаве. Святі й великі віддані, як-от ґопі, не здатні покинути Крішни за жодних умов. Тому Господь Чайтан’я молився: «Крішна, Ти вільний і незалежний у всьому. Обійми мене чи розтопчи — як Тобі до вподоби. Хоч і розбий Мені серце, ніколи у ціле життя не з’явившись переді Мною, Ти однаково єдиний об’єкт Моєї любови».

— Як на мене, — казала далі Радгарані, — слухати про Крішну не слід, адже щойно до вуха людині потрапить крапля нектару Його трансцендентних діянь, вона одразу підноситься над двоїстістю прихильности й відчужености. Звільнившись повністю від скверни матеріальної прив’язаности, людина втрачає прив’язаність до матеріального світу, родини, дому, дружини, дітей і всього матеріального, а те все любе кожному. Позбавлена всіх матеріальних надбань, людина робить нещасну себе й своїх родичів. У людській подобі чи в інших формах життя, навіть пташкою, вона блукає, шукаючи за Крішною, і з доброї волі стає жебраком. Насправді зрозуміти Крішну — Його ім’я, якості, форму, розваги, Його атрибути й оточення надзвичайно складно.

— Більше ні слова про Крішну. Поговоримо за що інше, — казала далі Шріматі Радгарані до чорного посланця Крішни. — Ми і так приречені, наче та плямиста лань, що зачарована солодкими співами мисливця. Так і ми, зачаровані Його любою мовою, не взмозі відвести очей від сяйва нігтів на пальцях Його ніг. Ми згоряємо в полум’ї хіті, жадаючи спілкуватися з Ним. Тому прохаю, більше ні слова про Крішну.

Ці слова Радгарані до джмеля-посланця, як Вона звинувачує Крішну і водночас не здатна перемогти Себе і покинути говорити про Нього, — то все ознаки найвищого трансцендентного екстазу, маха-бгави. Екстаз маха-бгави доступний тільки Радгарані та Її супутницям. Великі ачар’ї, як-от Шріла Рупа Ґосвамі і Вішванатга Чакраварті Тгакура, дослідили ці розмови Шріматі Радгарані в екстазі маха-бгава й змалювали різноманітні почуття, як удґгурна, спантеличеність, і джалпа-пратіджалпа, імпульсивна мова. В Радгарані уособлені ознаки удджвали, тобто найкоштовнішого діаманту любови до Бога.

Радгарані все промовляла до джмеля, а той кружляв навколо, аж раптом зник з-перед Її очей. Розлучена з Крішною, Радгарані була наче в глибокій жалобі, і розмовляти з джмелем було для Неї екстазом. Та щойно джміль зник, від думки про те, що джміль-посланець повернувся до Крішни переповісти Йому все, що Вона наговорила проти Нього, Радгарані трохи не рішилася розуму. «Крішні буде прикро чути таке», — подумала Вона. То був екстаз іншого типу.

Тим часом джміль, що кружляв довкола, знов з’явився перед Нею. Вона подумала: «Крішна й досі до Мене ласкавий. Посланець переповів Йому Мої немилі слова, але Він, неймовірно милостивий, відіслав джмеля привести Мене до Нього». Тепер уже Шріматі Радгарані якнайпильніше дбала, щоб не сказати чогось проти Крішни.

— Любий друже, вітаю тебе, — сказала Вона. — Крішна такий ласкавий, що прислав тебе знов. На щастя, Крішна, ласкавий та ніжний до Мене, прислав тебе попри те, що Я гудила Його, а ти передав Йому це. Любий друже, проси в мене чого хочеш. Я дам тобі все — ти ж такий ласкавий до Мене. Ти прилетів забрати Мене до Крішни, бо Крішна Сам приїхати сюди не може. В Матгурі Його оточують нові подружки. Але ж ти такий крихітний. Як ти завезеш Мене? Як допоможеш Мені побачити Крішну — Він же спочиває з богинею процвітання і стискає її в обіймах? Годі ж, облишмо все це: ніби Я поїду чи Він прислав тебе... Краще скажи, як Крішні ведеться в Матгурі? Чи згадує Він свого названого батька Нанду Махараджу та люблячу матір Яшоду, Своїх пастушків та бідолашних подружок, ґопі? Я певна, Він подеколи співає про нас. Ми догоджали Йому, наче служниці, без жодної заплати. Чи є якась надія, що Крішна повернеться, обійме нас Своїми руками? Все Його тіло завжди пахне аґуру. То передай, прошу, Крішні ці запитання.

Уддгава стояв поблизу і чув Радгараніні слова, а вона майже знетямилася, думаючи про Крішну. Його надзвичайно вразило, що для ґопі звикле постійно думати про Крішну в найвищій формі екстазу любови, маха-бгаві. Він привіз послання, що його написав Крішна, і тепер хотів прочитати його ґопі, щоб утішити їх. Він сказав:

— Любі ґопі, ви досягли вершини людського життя. Ви всі чудові віддані Верховного Бога-Особи, ви гідні того, щоб всі верстви людей поклонялися вам. Що розум ваш так надзвичайно заглибився в думки про Ва̄судеву, Крішну, вам поклоняються в усіх трьох світах. Задля Нього виконують усю побожну діяльність і ритуалістичні відправи — роздають милостиню, непохитно дотримують обітниць, накладають на себе суворі покути, розпалюють жертовне вогнище. То заради Нього повторюють різноманітні мантри, читають Веди, опановують чуття й зосереджують розум у медитації — і це лише деякі з численних засобів, що дають усвідомити себе й досягти досконалости життя. Але справжня мета одна — усвідомити Крішну й присвятити всього себе трансцендентному відданому служінню Верховному Богові-Особі.

До того ж це є найголовніше напучення «Бгаґавад-ґіти». Там змальовано багато шляхів самоусвідомлення, але зрештою Крішна радить облишити все й просто віддатися на Його ласку — бо всі інші засоби призначені навчити людину, як насамкінець впокоритися лотосовим стопам Крішни. І «Бгаґавад-ґіта» каже, що та впокора вивершує тривалий шлях самопізнання, що ним людина щиро йшла крізь численні народження, докладаючи всю свою мудрість та виконуючи суворі аскези.

Уддгава був надзвичайно втішений бачити трансцендентне становище ґопі, життя яких було досконалою аскезою.

— Любі ґопі, — казав він далі, — навіть великим мудрецям і святим важко досягти того умонастрою, який розвинули ви у своїх стосунках з Крішною. Ви сягнули найвищої досконалости життя. Ви зосередили розум на Крішні так, ніби більше для вас нічого не існує, заради Верховної Особи ви покинули свою родину, дім, рідних, чоловіків, дітей — це велике благословення. А що тепер розумом ви повністю заглибились у Крішну, Верховну Душу, в вас сама собою розвинулася світова любов. Тож я вважаю себе за щасливця, бо вашою милістю бачу вас в такому стані.

Ґопі, коли почули про послання від Крішни, що привіз Уддгава, більше цікавилися послухати послання, аніж хвалу своєму піднесеному становищу. Слухати про своє піднесене становище їм було не дуже цікаво, вони нетерпеливилися почути послання, що його привіз Уддгава від Крішни. Уддгава сказав:

— Любі ґопі, Крішна уповноважив мене доставити вам, великим і піднесеним відданим, Його послання. Крішна послав до вас саме мене навмисно, бо я Його найдовіреніший слуга.

Уддгава писаного послання від Крішни ґопі не віддав, а прочитав їм його сам уголос. Лист був дуже поважний, щоб не лише ґопі, а й усі філософи-емпірики зрозуміли, як природно поєднується чиста любов до Бога з усіма Його різноманітними енерґіями. Веди повідомляють, що Верховний Господь має безліч енерґій: пара̄сйа ш́актір вівідгаіва ш́рӯйате. Крім того Крішна, коли писав ґопі листа, був розчулений і сильно хвилювався — вони ж були близькі подружки Крішні, і тому писати розбірливо Він не міг. Уддгава, учень Бріхаспаті, мав гострий розум, тому подумав, що замість вручити лист краще буде самому прочитати його і пояснити.

Уддгава казав: «Ось слова Бога-Особи: «Любі ґопі, Мої любі подруги, знайте, що ніколи, ніде й за жодних обставин розлука між нами неможлива, бо Я — всепроникаючий».

Всепроникаючу природу Крішни пояснено в дев’ятій та сьомій главах «Бгаґавад-ґіти». Крішна проникає в усе в Своєму безособистісному аспекті, все спочиває на Ньому, але власною особою Він присутній не скрізь. Сьома глава ще каже, що п’ять грубих елементів (земля, вода, вогонь, повітря та небо) й три тонких (розум, інтелект і его) — то Його нижчі енерґії. Але існує ще інша, верховна енерґія, і то є жива істота. Живі істоти є безпосередньо невід’ємні частки Крішни. Тому Крішна — джерело і матеріальної, і духовної енерґії. Крішна завжди пов’язаний з усім як причина з наслідком. Не тільки ґопі, а й усі живі істоти завжди, за всіх обставин нероздільно зв’язані з Крішною. Однак ґопі ґрунтовно, досконало усвідомлюють ці свої стосунки з Крішною, а тимчасом живі істоти, які під чаром майі, про Крішну забувають і вважають себе за окремі, не пов’язані з Ним сутності.

Тому любов до Крішни, свідомість Крішни, є досконалість справжнього знання, яке дозволяє зрозуміти справжній лад усьому. Розум наш ніколи не буває порожнім. Його завжди заповнюють якісь думки, а проте об’єкти думок за межі восьми елементів Крішниної енерґії не виходять. Той, хто здатний по-філософському дивитись на природу всього, є людина насправді мудра, і він віддається Крішні. Ґопі — уособлення такого довершеного знання. Вони не є просто умоглядні мислителі. Розум їхній завжди заглиблений у Крішну. Їхній розум не що інше, як енерґія Крішни. Насправді жодна людина, що думає, відчуває й діє, відокремленою від Крішни бути не може. Стан, у якому вона може зрозуміти свої вічні стосунки з Богом, і є свідомість Крішни. А хворобливий стан, коли своїх стосунків з Крішною не розуміють, називають станом занечищення, майею. Ґопі перебувають на рівні чистого трансцендентного знання, і тому розум їхній завжди виповнює свідомість Крішни. Наприклад, повітря невіддільне від вогню, і так само невіддільна жива істота від Крішни. Тож стан живої істоти, коли вона забуває Крішну, неприродний. Ґопі перебувають на абсолютному рівні довершености знання, тому що завжди думають про Крішну. Дехто з так званих філософів-емпіриків вважає, що шлях бгакті призначений для менш розумних, а проте якщо так званий вчений не приходить на рівень бгакті, знання його певно нечисте і недосконале. Справжній рівень, на якому вічні стосунки з Крішною сягають досконалости — то любов у розлуці. Але і вона ілюзорна, бо розлука неможлива. Ґопі не були в ілюзії, тому навіть на філософський погляд розлуки для них не існувало.

Космічне проявлення також невід’ємне від Крішни. «Немає нічого окремішнього від Мене. На Мені спочиває все космічне проявлення, і воно невіддільне від Мене. Я існував до творення». Це потверджує ведична література: до творення існував лише Нараяна. Не було ні Брахми, ні Шіви: еко на̄ра̄йан̣а а̄сı̄н на брахма̄ на ı̄ш́а̄нах̣. Космічним проявленням керують три ґуни матеріальної природи. Сказано, що творить усесвіт Брахма, втілення ґуни страсти, але Брахма є творець вторинний; первинний Творець — то Нараяна. І Шанкарачар’я стверджує це: на̄ра̄йан̣ах̣ паро ’вйакта̄т. Нараяна є трансцендентний, Він поза космічним творінням.

Поширюючи Себе у різноманітні втілення, Крішна творить, підтримує й знищує все космічне проявлення. Все є Крішна і все залежить від Крішни, але, бувши занурені в матеріальну енерґію, що зветься майа, ілюзія, ми не можемо сприйняти Його. Однак той, хто перебуває в духовній енерґії, відчуває Крішну щомиті, за всіх умов. І ґопі виявляють досконале розуміння цього. Хоча космічне проявлення цілковито залежить від Крішни, Крішна завжди є поза ним; так само, незважаючи на те, що основою матеріального тіла істоти теж є духовне буття, сама жива істота є поза матеріальним, зумовленим життям. «Бгаґавад-ґіта» визнає космічне проявлення за матір живих істот, а Крішну — за батька. Так само як батько запліднює матір, вносячи до лона живу істоту, так і Крішна «впорскує» живі істоти у лоно матеріальної природи. Відповідно до того, яку діяльність виконує, жадаючи плодів, жива істота, вона входить до існування в певному виді тіла. Але за всіх обставин жива істота перебуває поза матеріальним зумовленим життям.

Просто дослідивши своє тіло, можна збагнути, що жива істота насправді перебуває поза діяльністю свого тіла. Все в тілі відбувається через взаємодію трьох ґун матеріальної природи. Щохвилі постерігаємо: в наших тілах відбувається багато змін, але духовної душі ті зміни не заторкують. Ніхто не на силі ні творити, ані знищувати, ані будь-як втрутитися в дію матеріальної природи. Отже, жива істота потрапляє до пастки матеріального тіла, де перебуває зумовлена у трьох станах: пильнуванні, сні й непритомності. Розум є активний у всіх трьох станах життя. Коли жива істота спить і бачить сни, вона сприймає те, що бачить, за реальне, однак, прокинувшись, розуміє, що то все було нереальне. Звідси випливає, що певні речі за одних умов вона бере за реальні, а за інших — за нереальні. Це вивчають емпіричні філософи, санкг’я-йоґи. Щоб дійти правильного висновку, санкг’я-йоґи накладають на себе суворі аскези й покути. Їхній шлях — опановувати чуття і жити зречениками.

Усі різноманітні шляхи, призначені, щоб віднайти кінцеву мету життя, уподібнюють до річок. Крішна — то океан. Як річки плинуть до океану, так усі пошуки знання ведуть до Крішни. Якщо, по численних життях, сповнених великих зусиль, людина накінець таки приходить до Крішни, вона сягає досконалости. Крішна каже в «Бгаґавад-ґіті»: «Усі йдуть до Мене, а проте тим, хто обирає шляхи, на яких немає бгакті, йти надзвичайно важко». Клеш́о ’дгікатарас теша̄м: не розвинувши бгакті, Крішни зрозуміти не можна.

У Ґіті названо три шляхи: карма-йоґа, ґ’яна-йоґа й бгакті-йоґа. Тим, хто глибоко загруз у корисливій діяльності, радять діяльність такого роду, щоб прийти до бгакті. Тим, хто згубно прив’язаний до емпіричної філософії (а вона веде єдино до зневіри), теж рекомендовано діяти так, щоб розвинути в собі бгакті. Карма-йоґа відрізняється від звичайної карми, а ґ’яна-йоґа від звичайної ґ’яни. Насамкінець Господь каже в «Бгаґавад-ґіті»: бгактйа̄ ма̄м абгіджа̄на̄ті — зрозуміти Крішну можна тільки виконуючи віддане служіння. Ґопі не дбали ні про що, крім Крішни, і тому досягли найвищої досконалости у відданім служінні. Касмін ну бгаґаво віджнате сарвам ідам віджнатам бгаватіті, стверджують Веди. Це означає, що той, хто пізнав Крішну, набув усього знання.

Крішна далі писав: «Ви вже не потребуєте трансцендентного знання про Абсолют, бо любите Мене від самого початку життя». Знати Абсолютну Істину потрібно насамперед тому, хто жадає звільнитися від матеріального існування. Але той, хто розвинув любов до Крішни, вже перебуває на рівні звільнення. «Бгаґавад-ґіта» каже, що кожний, хто вдався до бездомісного відданого служіння, перебуває на трансцендентному рівні звільнення. Ґопі не відчували страждань матеріального існування — вони страждали від розлуки з Крішною. Тому Крішна мовить: «Любі ґопі, Я влаштував ту розлуку навмисне, щоб ви постійно думали про Мене. Так ваша надзвичайна любов до Мене буде дедалі глибшати».

Медитація ґопі є досконала. Здебільшого йоґи віддають перевагу медитації перед відданим служінням Господеві. Але вони не знають, що досконалість йоґи в тому, щоб досягти відданости. І «Бгаґавад-ґіта» стверджує те саме: найвища йоґа — це постійна, як у ґопі, медитація на Крішну. Крішна добре знав жіночу психологію. Коли коханий далеко, жінка думає про нього більше, аніж коли він поруч. На прикладі ґопі Крішна хотів навчити, що той, хто постійно перебуває в трансі, як ґопі, запевно досягне лотосових стіп Крішни.

Господь Чайтан’я вчив людський загал метода віпраламбга-сева, служити Верховному Богові-Особі у відчутті розлуки. Шестеро Ґосвамі теж вчили поклонятися Крішні з почуттями ґопі у розлуці. Це докладно пояснив у молитвах до Ґосвамі Шрінівасачар’я. Шрінівасачар’я каже, що Ґосвамі, перебуваючи в настрої ґопі, були завжди занурені в океан трансцендентних почуттів. Живучи у Вріндавані, вони безнастанно шукали за Крішною, весь час гукали: «Де Крішна? Де ґопі? Де Ти, Шріматі Радгарані?» Вони не казали: «Ми побачили Радгу й Крішну, і місію нашу завершено». Місія їхня завжди лишалася незавершеною. Вони ніколи не зустрічали Радги й Крішни.

Під час танцю раса ґопі, котрі не могли приєднатися до Крішни в Його раса-лілі, покинули тіла, просто думаючи про Нього. Отже, цілковите занурення у свідомість Крішни через почуття розлуки з Крішною приведе до лотосових стіп Крішни найшвидше. Сам Крішна сверджує, що ґопі на собі випробували силу почуттів у розлуці. Вони, на ділі випробувавши цей надприродний метод поклонятися Крішні, мали велику полегшу від думки, що Крішна не десь далеко, а повсякчас з ними.

Отже, ґопі були щасливі вітати в себе Уддгаву. Вони сказали:

— Ми чули, що царя Камсу, який не давав Ядавам спокійно жити, убито. Це для нас добра звістка. Сподіваємось, Ядави почуваються щасливі у Крішниному товаристві, адже Він задовольняє всі бажання Своїх відданих. Любий Уддгаво, просимо, скажи, чи Крішна, перебуваючи в Матгурі серед високоосвічених світських дівчат, думає за нас хоч деколи? Ми розуміємо, жінки й дівчата Матгури — то не ми, прості селянки. Вони всі освічені і вродливі. Крішні, мабуть, дуже до душі їхні несміливі усмішки та боязкі погляди, всі ті жіночі чари. Кому вже, як не нам, знати, як подобається Крішні дивитися на вродливих жінок! Здається, жінки Мадгури Його причарували. Любий Уддгаво, скажи, чи згадує нас колись Крішна, що нині завше в колі інших жінок?

Інша ґопі спитала:

— Чи пам’ятає Він квіти кумуда і місячне сяйво тої ночі, коли Вріндавана стала несказанно красива? Крішна танцював з нами, і повітря було напоєне дзенькотом ножних дзвіночків. Ми мило перемовлялися з Ним. Чи пам’ятає Він ту ніч? Ми пам’ятаємо — і гинемо од розлуки з Ним. Від розлуки з Крішною ніби вогонь палає у тілі. Чи збирається Він назад у Вріндавану, щоб загасити цей вогонь — з’являється ж у небі хмара, щоб зливою загасити лісову пожежу?

— Крішна вбив Свого ворога й славетно здобув царство Камси. Мабуть що Він вже одружився з царевою дочкою й щасливо живе серед рідних і друзів. Тож навіщо Йому приїздити в це село Вріндавану? — сказала інша ґопі.

— Крішна, — мовила інша ґопі, — Верховний Бог-Особа, чоловік богині процвітання. Він самодостатній, і Його не обходять ані ми, дівчата з вріндаванського лісу, ані городянки Матгури. Він — велична Наддуша, і Йому байдуже про нас усіх — що там, що тут.

— Дарма сподіватися, — сказала інша ґопі, — що Крішна повернеться до Вріндавани. Краще спробуймо знайти розраду в журбі. Навіть велика блудниця Пінґала казала, що найвища насолода в тому, щоб відкинути всі прагнення. Ми знаємо, чули це все, але як важко покинути сподіватися, що Крішна повернеться. Хіба можна забути, як ми розмовляли з Крішною насамоті, з тим Крішною, що на Його грудях завжди перебуває богиня процвітання, хоча Крішна її не жадає? Любий Уддгаво, Вріндавана — то край річок, лісів та корів. Тут співала Крішнина флейта, тут Крішна разом зі Своїм старшим братом Шрі Баларамою втішалися річками й лісами у нашому товаристві. Все у Вріндавані постійно нагадує нам за Крішну й Балараму. Земля Вріндавани, що є обителлю богині процвітання, зберігає відбитки Його стіп, і ці знаки не дають нам забути Крішни.

Далі ґопі сказали, що Вріндавана досі повна багатства й щастя. У Вріндавані не бракує матеріального достатку і зручностей, але незважаючи на всі ті багатства забути Крішну й Балараму вони не на силі.

— Ми постійно згадуємо, який чарівний цей красень Крішна, яка в Нього хода, як Він усміхається й жартує. Без Крішни нам життя немає, і забути Його неможливо. Коли ми молимося Йому, ми кличемо: «Любий Господи, чоловіче богині процвітання! Любий Господи Вріндавани й рятівниче відданих, що у скруті! Нині ми впали в океан страждання. Тому просимо, повернися до Вріндавани, вирятуй нас бідолашних».

Уддгава пильно спостерігав стан трансцендентного шалу, що його являли ґопі в розлуці з Крішною, і розважив, що наймудріше буде переповідати їм за Крішнині розваги знов і знов. Матеріалістична людина завжди палає у вогні матеріальних страждань. Ґопі ж через розлуку з Крішною палали у палахкому трансцендентному вогні. Те жарке полум’я, що в ньому палали ґопі, відрізняється від полум’я вогню, який палає в матеріальному світі. Ґопі постійно прагли Крішниного товариства — а матеріалістичні люди постійно жадають нових матеріальних вигод.

Вішванатга Чакраварті Тгакура вказав: Крішна вирятував пастушків з лісової пожежі за якусь мить — вони тільки заплющили очі і зараз відкрили. І Уддгава теж запропонував ґопі, щоб урятуватися від вогню розлуки, просто заплющити очі й медитувати на Крішнині розваги, що Він явив відтоді, як почав спілкуватися з ними. Тож ґопі могли уявляти собі Крішнині розваги, слухаючи Уддгавину оповідь, що йде ззовні, і водночас спогадувати розваги Крішни зсередини. З Уддгавиних слів ґопі зрозуміли, що Крішна не десь далеко. Вони безупинно думали про Крішну, а Крішна в Матгурі весь час думав про них.

Послання, що передав Уддгава, і його напучення врятували ґопі від смерти. Ґопі усвідомлювали, яке благословення дав їм Уддгава. Фактично Уддгава діяв як духовний наставник ґопі, а вони на подяку вшановували його як Самого Крішну. Авторитетні писання радять поклонятися духовному вчителеві як Верховному Богові-Особі, бо він Його найближчий слуга. На тому, що духовний учитель — зовнішнє проявлення Крішни, сходяться всі великі авторитети. Коли ґопі усвідомили, що Крішна з ними, трансцендентний вогонь, що палив їх, миттю вщух. У серці, в собі вони згадували, як спілкувалися з Крішною, а сприймати Крішну ззовні їм допомагав Уддгава, остаточно скеровуючи їхню думку на Крішну.

Священні писання змальовують Верховного Бога-Особу як адгокшаджу. Це означає, що сприйняти Його матеріальними чуттями неможливо. Але Він, що недосяжний матеріальним чуттям, водночас присутній у кожнім серці. У всепроникаючому аспекті Брахмана Він перебуває скрізь. Той, хто просто візьметься вивчати стан ґопі, в якому вони перебували, коли зустріли Уддгаву, може усвідомити всі три аспекти Абсолютної Істини: Бгаґавана, Верховного Бога-Особу, Параматму, локалізовану Наддушу, і всепроникаючий Брахман — так запевняє «Шрімад-Бгаґаватам».

Шрінівасачар’я казав, що шестеро Ґосвамі завжди були заглиблені в думки про ґопі. Чайтан’я Махапрабгу теж радив поклонятися Верховному Богові-Особі так, як це робили ґопі. Він вважав цей шлях за неперевершену досконалість. Знов Шукадева Ґосвамі запевнив, що той, хто слухає про взаємини ґопі й Крішни з достовірного джерела і кориться приписам писань, піднесеться до висот відданого служіння й зможе остаточно позбутися хіті матеріальної втіхи.

Уддгавині напучення втішили ґопі, й вони попрохали його лишитися у Вріндавані ще на кілька днів. Уддгава на ту пропозицію погодився. Він лишився там не на кілька днів — на кілька місяців. Він весь час скеровував їхню думку на трансцендентне послання Крішни та Його розваги, і ґопі почувалися так, ніби спілкувалися безпосередньо з Крішною. Уддгава лишався у Вріндавані, і всі жителі тішилися його товариством. За розмовами про діяння Крішни дні спливали, наче секунди. Ціла Вріндавана з її річкою Ямуною, чудовими садами, повними розмаїтих плодів, пагорбом Ґовардганою, печерами і пишними квітами — все надихало Уддгаву оповідати про Крішнині розваги. Жителі Вріндавани втішалися товариством Уддгави, наче товариством Крішни.

Настрій ґопі був дуже до серця Уддгаві, бо ґопі неподільно любили Крішну. Їхнє постійне хвилювання про Крішну було для Нього джерелом натхнення. Він став віддавати їм шанобливі поклони й складати пісні, в яких підносив їхні трансцендентні якості: «З-поміж живих істот, що отримали людську форму тіла, ґопі досягли найбільшого успіху, здійснивши місію людського життя. Подумки вони вічно споглядають лотосові стопи Крішни. Великі мудреці й святі теж намагаються заглибитись у медитацію на лотосові стопи Крішни — Самого Мукунди, що дає звільнення, а проте для ґопі, які покохали Крішну, це природно й не залежить від ніяких йоґічних вправ. Моє слово таке: хто досяг рівня ґопі, йому вже не треба народжуватися Господом Брахмою, в родині брахмани чи отримувати брахманічну посвяту».

Шрі Уддгава потверджує слова Крішни у «Бгаґавад-ґіті»: той, хто задля правдивої мети звернувся по притулок до Нього — шудра він чи навіть нижчий від шудри — прийде найвищої досконалости життя. Ґопі — то взір відданости для цілого світу. Якщо, йдучи стопами ґопі, постійно думати про Крішну, можна досягти рівня найвищої досконалости духовного життя. Ґопі народилися не у високоосвічених сім’ях, а від простих пастухів, проте розвинули найпіднесенішу любов до Крішни. Щоб усвідомити себе чи Бога, народжуватися в шляхетній родині потреби немає. Потрібне єдине — розвинути екстатичну любов до Бога. Щоб сягнути досконалости у свідомості Крішни, потрібно одне що з любов’ю завжди служити Крішні, верховному нектарові, джерелу насолоди — більше нічого. Свідомість Крішни діє достоту як нектар: ковтнувши, ми відчуваємо його дію, і це не залежить від того, зробили ми це свідомо чи ні. Свідомість Крішни скрізь однаково проявляє своє дійову природу, для неї не важить, якою і де народилася людина. Немає сумніву, що кожного, хто вдається до свідомости Крішни, Крішна обдарує Своїм благословенням.

Ґопі отримали найвище благословення, хоча народилися в сім’ях пастухів, а того благословення не мають ні богині процвітання, ні, безумовно, жінки з райських планет, хоча вони й пахнуть достоту як лотоси. Ґопі такі щасливі, що під час раса-ліли Крішна обіймав їх Своїми руками і цілував їх. Певно, що того не спізнала жодна жінка в усіх трьох світах, тільки ґопі.

Коли Уддгава збагнув найпіднесеніше становище ґопі, він зараз хотів впасти на землю, щоб мати на голову пил з їхніх стіп. Проте він ніяк не наважувався попросити в ґопі пилу з їхніх стіп: вони, мабуть, не дозволять. Він бажав стати якою травинкою чи рослиною на землі Вріндавани, щоб без відома ґопі мати собі на голову пороху з їхніх стіп.

Ґопі були так прив’язані до Крішни, що, почувши Його флейту, негайно залишали свої доми, сім’ї, діти, забували честь та жіночу сором’язливість і бігли туди, де стояв Крішна. Вони не розбирали, йдуть дорогою чи джунґлями, і пил з їхніх стіп непомітно осідав на траві й зіллі Вріндавани. Не наважившись посипати собі голову пилом з лотосових стіп ґопі за цього життя, Уддгава прагнув у наступному народитися кущиком трави чи якогось зілля у Вріндавані, щоб тоді вже отримати пил зі стіп ґопі.

Уддгава збагнув надзвичайну удачу ґопі: вони звільнилися від усієї матеріальної скверни, поставивши собі на красиві високі груди лотосові стопи Крішни, яким поклоняється не лише богиня процвітання, а й піднесені півбоги, як-от Брахма й Господь Шіва, і на які медитують у серці великі йоґи. Отже, Уддгава прагнув змоги завжди молитися, щоб його удостоїли пилом з лотосових стіп ґопі. Ґопі, що оспівували трансцендентні розваги Господа Крішни, прославилися у всіх трьох світах.

Уддгава деякий час пожив у Вріндавані, а коли його потягло назад, до Крішни, він попрохав у Нанди Махараджі та Яшоди дозволу поїхати додому. На прощання він зустрівся і з ґопі, попрохавши дозволу і в них, а тоді зійшов на свою колісницю рушати до Матгури.

Коли Уддгава зібрався від’їжджати, всі жителі Вріндавани з Махараджею Нандою та Яшодою прийшли побажати йому щасливої дороги. Вони принесли з собою всіляких подарунків, які тільки були у Вріндавані. Від сильної прив’язаности до Крішни очі їм набігли сльозами, виявляючи їхні почуття. Всі прагнули Уддгавиного благословення. Вони жадали завжди пам’ятати славетні подвиги Крішни і прагнули, щоб їхній розум весь час був зосереджений на Його лотосових стопах, їхні слова щоб завжди уславлювали Крішну, а тіла схилялися у поклоні, коли вони будуть думати за Нього. Така молитва жителів Вріндавани свідчить, що вони сягнули найвищого рівня самоусвідомлення. Їхній метод дуже простий: завжди зосереджувати розум на лотосових стопах Крішни, завжди розмовляти про Крішну, не відхиляючись ні на що інше, і весь час використовувати своє тіло в служінні Крішні. І в людській формі життя слід віддати життя, сили, слова й розум головно на служіння Господеві. Лише така діяльність може піднести людину на найвищий рівень досконалости. Так вважають авторитети.

Жителі Вріндавани сказали:

— За волею верховної влади та відповідно до наслідків нашої діяльности ми можемо народитися будь-де. Але нам то байдуже, ми молимо лише про одне: просто бути заглибленими у свідомість Крішни.

Чистий відданий Господа Крішни не прагне піднестися на вищі планети, ба навіть на Вайкунтги або Ґолоку Вріндавану, бо він не хоче задоволу для себе. Для чистого відданого небеса і пекло — одне. Без Крішни рай — то пекло, а з Крішною і пекло — рай.

Належно відповівши на шану, що її виказували чисті віддані Вріндавани, Уддгава повернувся до Матгури до свого володаря, Крішни. Шанобливо вклонившись до ніг Крішні й Баларамі, він взявся змальовувати надзвичайну відданість жителів Вріндавани. По тому він передав усі дари від жителів Вріндавани Васудеві, Крішниному батькові, та Уґрасені, Крішниному дідові.