Mantra Neuf
МАНТРА ДЕВ’ЯТА
Texte
Текст
ye ’vidyām upāsate
tato bhūya iva te tamo
ya u vidyāyāḿ ratāḥ
йе ’відйа̄м упа̄сате
тато бгӯйа іва те тамо
йа у відйа̄йа̄м̇ рата̄х̣
Synonyms
Послівний переклад
andham : l’ignorance grossière ; tamaḥ : les ténèbres ; praviśanti : entrent dans ; ye : ceux qui ; avidyām : la nescience ; upāsate : vénèrent ; tataḥ : que cela ; bhūyaḥ : plus encore ; iva : certes ; te : ils ; tamaḥ : ténèbres ; ye :ceux qui ; u : aussi ; vidyāyām : à cultiver la connaissance ; ratāḥ : engagés.
андгам—брутальне невігластво; тамах̣—пітьма; правіш́анті—входять у; йе—ті, хто; авідйа̄м—незнання; упа̄сате—поклоняються; татах̣—далі; бгӯйах̣—вважають; іва—подібно; те—вони; тамах̣—пітьма; йе—ті; у—також; відйа̄йа̄м—в плеканні знань; рата̄х̣—залучений до.
Translation
Переклад
Ceux qui cultivent la nescience [le savoir profane] s’enfonceront dans les plus profondes ténèbres de l’ignorance, mais pire encore sont ceux qui cultivent un prétendu savoir.
Ті, що діють без правильного розуміння, потрапляють до найпохмуріших місцин невігластва. Але ще гіршим є становище тих, хто плекає так зване «знання».
Purport
Коментар
On compare dans ce mantra la valeur de la vidyā à celle de l’avidyā. L’avidyā, l’ignorance, est sans aucun doute dangereuse, mais la vidyā, la connaissance, l’est encore plus lorsqu’elle est corrompue ou mal orientée. Ce passage s’applique à l’époque actuelle plus qu’à aucune autre. La civilisation moderne a certes fait de très grands progrès dans l’éducation des masses, mais le résultat en est que les gens sont plus malheureux qu’avant, à cause de l’importance capitale donnée à la prospérité matérielle, à l’exclusion de l’essentiel, l’aspect spirituel de la vie.
У цій мантрі пропонується порівняльний аналіз відйі й авідйі. Авідйа̄, невігластво, безсумнівно, небезпечне, але ще небезпечнішим є помилкове, оманне знання. В наші часи ця мантра Ш́рı̄ Īш́опанішад більш актуальна, ніж будь-коли досі. Сучасна цивілізація досягла значних успіхів в галузі масової освіти, але люди стали від цього ще більш нещасними, ніж будь-коли, тому що загострення уваги на матеріальному проґресі призвело до втрати смаку до духовної, найголовнішої сторони життя.
Le premier mantra de la Śrī Īśopaniṣad a clairement expliqué que la vidyā (la connaissance pure) consiste à savoir que le Seigneur Suprême est le possesseur de tout ce qui existe, et que l’avidyā (l’ignorance) consiste, elle, à l’oublier ; et plus on l’oublie plus on s’enfonce dans les ténèbres. De là, nous pouvons affirmer qu’une civilisation sans Dieu, tournée vers un prétendu développement de l’éducation, est plus redoutable qu’une civilisation où les gens sont moins « instruits ».
Що ж стосується відйі, то в першій мантрі напрочуд ясно з’ясовано, що Господь є володарем усього й забуття цього є невіглаством. Чим більше людина забуває цю істину, тим глибше вона занурюється в пітьму. В цьому розумінні безбожна цивілізація, скерована до так званого «підвищення загальноосвітнього рівня», куди небезпечніша, ніж цивілізація, де народ у своєму загалі менш освічений.
Parmi les trois catégories d’hommes, karmīs, jñānīs et yogīs, les karmīs sont ceux qui recherchent les plaisirs terrestres, et dans la civilisation moderne, 99,9% des gens appartiennent à cette catégorie, courant après les plaisirs sous l’étendard de l’industrialisation, du progrès économique, de l’activisme politique, de l’altruisme, etc. Leurs actes sont tous plus ou moins motivés par un désir de satisfaction des sens, en excluant la conscience divine telle que la décrit le premier mantra de cet ouvrage.
З-поміж людей різних класів — кармі, джн̃а̄ні та йоґів — кармі є тими, хто діє задля задоволення своїх почуттів. Майже 99,9 відсотків людей у сучасному суспільстві діють заради почуттєвого задоволення під прапорами індустріалізації, економічного розвитку, альтруїзму, політичної активності тощо. Однак усю подібну діяльність тим чи іншим чином засновано на прагненні до чуттєвого задоволення і діяльність така не має жодного зв’язку із свідомістю Бога, яку було описано в першій мантрі Ш́рı̄ Īш́опанішад.
Dans la Bhagavad-gītā (7.15), on appelle mūḍhas (ânes) ceux qui recherchent les plaisirs matériels les plus grossiers, car l’âne est symbole de bêtise. Selon la Śrī Īśopaniṣad, une civilisation à la recherche vaine du seul plaisir honore l’avidyā, la nescience ; mais ceux qui renforcent ce genre de civilisation au nom du progrès de l’éducation font plus de tort encore que ceux qui en jouissent vulgairement. Le développement du savoir chez des impies est aussi redoutable qu’un joyau sur la tête d’un cobra, car un cobra coiffé d’une pierre précieuse est plus dangereux encore qu’un serpent ordinaire. Le Hari-bhakti-sudhodaya (3.11) compare également l’élévation du niveau d’éducation chez les incroyants à des ornements sur un cadavre. En Inde et en d’autres pays, des gens suivent la coutume de parer les cadavres et de les porter ensuite en procession pour contenter la famille éplorée. Dans le même esprit on peut dire que la civilisation moderne masque, avec tout un assortiment d’activités axées sur les plaisirs sensoriels, les souffrances perpétuelles qu’inflige l’existence matérielle. Mais au-dessus des sens se trouve le mental, puis l’intelligence, et au-delà de tous, l’âme. Le but de l’éducation devrait être la réalisation spirituelle, la réalisation des valeurs spirituelles de l’âme. Tout enseignement qui n’y mène pas relève de l’avidyā,la nescience, et cultiver cette nescience mène aux plus profondes ténèbres.
Мовою Бгаґавад-ґı̄ти (7.15), люди, що занурені у брутальне задоволенням почуттів, є віслюками, мӯдгами. Як і віслюк — уособлення тупості — вони перебувають у пітьмі. Ті, хто безглуздо вганяє за почуттєвою втіхою, згідно з присудом Ш́рı̄ Īш́опанішад, поклоняються авідйі. Але ті, хто бере на себе роль сприяти розвиткові подібної цивілізації во ім’я «поліпшення освітнього процесу», завдають ще більшої шкоди, ніж шукачі брутальних втіх. Розвиток науки та освіти, здійснюваний невіруючими, є настільки ж небезпечним, як коштовний камінь на каптурі кобри. Кобра, прикрашена самоцвітом, так само небезпечна, як і звичайна.
В Харі-бгакті-судгодайі розвиток освіти, здійснюваний безбожниками, порівнюється з прикрасами на мертвому тілі. В Індії, як і в багатьох інших країнах, поширений звичай нести на чолі похоронної процесії прикрашене мертве тіло. Це тішить родичів померлого, які оплакують його. Подібно до цього діяльність апологетів сучасної цивілізації нагадує спроби перелатування вбогої одежини з метою приховати вічні злидні матеріального існування. Всі такі дії спрямовано на задоволення почуттів, однак над чуттями стоїть розум, над розумом — інтелект, а ще вище перебуває душа. Отже, метою справжньої освіти мусить стати самоусвідомлення, пізнання і виявлення духовних вартостей душі. Будь-яка освіта, що не ставить собі за мету духовне усвідомлення, є авідйею, незнанням, а плекання авідйі заводить людей до найтемніших нетрів невігластва.
La Bhagavad-gītā (2.42, 7.15) donne aux faux maîtres les noms de veda-vāda-ratas et māyayāpahṛta-jñānas.Les veda-vāda-ratas se présentent comme de grands érudits védiques, mais ils ont complètement dévié de l’objectif ultime des Vedas. La Bhagavad-gītā (15.15) déclare que le but des Vedas est de connaître la Personne Divine, alors que les veda-vāda-ratas ne s’y intéressent nullement ; ils sont au contraire fascinés par les planètes édéniques et autres promesses de bonheur matériel.
Згідно з Ведами, «просвітителі», які самі перебувають у омані, відомі як: 1) веда-ва̄да-рати, 2) ма̄йайа̄пахр̣та-джн̃а̄на, 3) а̄сурам бга̄вам і 4) нара̄дгами. Вчені веда-ва̄да-рата вдають із себе великих знавців ведичної літератури, але, на жаль, вони повністю відхилились од мети Вед. В Бгаґавад-ґı̄ті (15.18 – 20) сказано, що метою Вед є пізнати Бога-Особу, однак Він ніяк не цікавить веда-ва̄да-рат. Навпаки, їх причаровують плоди кармічної діяльності: досягнення райських планет тощо.
Comme il est dit dans le premier mantra, nous devons savoir que Dieu, la Personne Suprême, est le possesseur de tout, et qu’il faut nous contenter de la part qu’Il nous accorde pour satisfaire aux besoins de notre existence. L’objet de toutes les Écritures védiques est de raviver cette conscience de Dieu dans le cœur de l’être oublieux, et ce principe, sous différentes formes, se retrouve dans les Écritures révélées du monde entier. Le but ultime de toutes les religions est de ramener à Dieu l’humanité plongée dans l’ignorance.
Як стверджується в першій мантрі, ми мусимо знати про те, що Бог-Особа є володарем усього, і ми повинні вдовольнятися тією часткою, яку нам виділено на задоволення наших життєвих потреб. Уся ведична література покликана розбудити в забудькуватій живій істоті свідомість Бога. До цієї ж мети різними способами спрямовують нерозумне людство всі інші святі писання світу. Отже, кінцева мета всіх релігій полягає в тому, щоб привести кожного назад до Бога.
Mais les veda-vāda-ratas, plutôt que de reconnaître le vrai sens des Vedas, leur prêtent comme but ultime des effets d’ordre secondaire, comme l’accès aux plaisirs édéniques. Ils ne réalisent pas que ce désir de jouir sans restriction des sens est la cause première de leur enchaînement au monde matériel. Ils égarent les autres en interprétant faussement les Écritures védiques, allant même parfois jusqu’à rejeter les Purāṇas, qui sont d’authentiques commentaires védiques destinés à faciliter la compréhension des profanes. Les veda-vāda-ratas forgent leurs propres explications des Vedas et négligent l’autorité des grands maîtres. D’ordinaire, ils choisissent parmi eux une personne sans scrupule qu’ils présentent comme le plus grand exégète de la connaissance védique. Les mots sanskrits vidyāyāṁ ratāḥ, utilisés dans ce mantra, condamnent avec justesse ces insensés. Vidyāyām se rapporte à l’étude des Vedas, car les Vedas sont à l’origine de toute connaissance (vidyā) et ratāḥ veut dire « engagé » ; vidyāyāṁ ratāḥ signifie donc « ceux qui sont engagés dans l’étude des Vedas ». Ces prétendus érudits sont ici condamnés parce que, pour avoir désobéi aux ācāryas, ils ignorent le véritable objet des Vedas. Ces veda-vāda-ratās cherchent pour chaque mot des Vedas une signification justifiant leurs propres vues. Ils ignorent que les Écritures védiques ne sont pas une simple collection de livres ordinaires et qu’elles ne peuvent être comprises qu’à travers une filiation spirituelle remontant au Seigneur Lui-même.
Однак ті, кого називають веда-ва̄да-ратами, не усвідомлюють значення Вед, а натомість переконані в тому, що такі бічні положення Вед, як досягнення небесного блаженства й почуттєвого задоволення — хтиве прагнення яких насамперед і є причиною матеріального рабства — є кінцевою метою Вед. Своїми недолугими тлумаченнями Вед вони вводять в оману інших. Інколи вони навіть ганять Пура̄н̣и, які насправді є достовірними, призначеними для світських людей поясненнями Вед. Веда-ва̄да-рати дають власні пояснення Ведам, нехтуючи авторитетом великих вчителів (а̄ча̄рйів). Їм властиво висувати з-поміж себе якусь безпринципну особистість і хизуватися нею, як провідним авторитетом у галузі ведичного знання.
В наведеній вище мантрі таких людей особливо засуджено дуже влучним словом відйа̄-рата. Відйа̄ означає веда, а що Веда є джерелом знань, а рата означає «той, хто вивчає», то відйа̄-рата вказує на того, хто вивчає Веди. Тут засуджуються ці так звані «відйа̄-рати», які не хочуть слідувати стопами а̄ча̄рйів, і тому не знають справжньої мети Вед. Подібні веда-ва̄да-рати звикли відшукувати в кожному слові Вед ті значення, що відповідають їхнім власним цілям. Вони не розуміють, що ведична література не є звичайним зібранням книг і що її можна пізнати тільки через ланцюг учнівської послідовності й ніяким іншим способом.
La Muṇḍaka-Upaniṣad (1.2.12) recommande d’approcher un véritable maître spirituel si l’on veut comprendre le message transcendantal des Vedas. Les veda-vāda-ratas, eux, ont leurs propres « ācāryas » n’appartenant à aucune filiation spirituelle authentique. Par leur fausse interprétation des Écritures védiques, ils s’enfoncent plus encore dans les ténèbres de l’ignorance que ceux qui ne connaissent rien des Vedas.
Щоб зрозуміти трансцендентне послання Вед, слід наблизитись до справжнього духовного вчителя, — такою є вказівка Кат̣га Упанішади. Однак веда-ва̄да-рати мають своїх власних а̄ча̄рйів, не причетних до лінії трансцендентної учнівської послідовності. Таким чином, хибно трактуючи ведичну літературу, вони все глибше занурюються в найтемніше невігластво. Їхнє неуцтво ще непроглядніше, ніж невігластво тих, хто взагалі нічого не знає про Веди.
Les māyayāpahṛta-jñānas, pour leur part, se proclament eux-mêmes Dieu, et ne voient donc pas la nécessité d’en adorer un autre. Ils accepteront de vénérer un homme ordinaire, s’il est riche, mais jamais d’adorer la Divine Personne. Dans leur sottise, ils ne voient pas l’absurdité qu’il y a à croire que Dieu puisse être captif de l’illusion, māyā, Sa propre énergie. Si Dieu était sujet à l’illusion, il faudrait concevoir l’illusion comme plus puissante que Dieu ; or, ils affirment par ailleurs que Dieu est tout-puissant. Si Dieu est tout-puissant, comment peut-Il être dominé par l’illusion ? Incapables de résoudre ces questions, ils se satisfont de se croire Dieu.
До класу ма̄йайа̄пахр̣та-джн̃а̄н̣а належать самозвані «боги». Такі люди вважають, що вони, власне, і є Богом, і що немає потреби поклонятись якомусь іншому Богові. Вони можуть створити культ звичайної людини, особливо багатої, але ніколи не схиляться перед Богом-Особою. Подібним людям, котрі не здатні визнати власної нерозсудливості, ніколи не спадає на думку суперечливість становища «бога», що піймавсь у пастку ілюзії. Якби Бог потрапив у тенета ілюзії, це означало б, що омана є сильнішою од Бога. Такі люди багато говорять про Божу всемогутність, але вони не замислюються над тим, що в такому разі ілюзії було б не під силу подолати Бога. Доморощені «боги» не можуть чітко відповісти на всі ці питання, вони просто втішаються тим, що самі стали «богом».